Мир вам

Блаженні миротворці, бо вони синами Божими названі будуть. Матвія 5:9

НА ПОЧАТКУ

Стажер нещодавно запитав мене: «Що є найбільшою перешкодою для миру в церкві сьогодні?» Відразу спала на думку низка гострих конфліктів: дрібні ревнощі, амбіції, що руйнують єдність, домашні чвари, які розривають шлюби та призводять до розлучень тощо. Але над усіма ними постало те, що могло бути найбільшою загрозою для миру в сучасній церкві — політична заангажованість, яка віддає перевагу культурним цінностям (багатьом з них цілком законним) над Великим дорученням.

Сьогодні багато християн пов’язують свою політичну партію з явною присутністю Христового царства та займають партійну позицію, яка робить гасла та напади обурення основними способами їх ідентифікації. Отже, члени протилежної сторони не лише представляють іншу позицію, але й розглядаються як жахливе зло. Ось такий антагонізм зараз розділяє політичних прогресистів і політичних консерваторів, навіть усередині церкви.

Чи можливий інший підхід церкви до цієї королівської битви?

ДУХОВНЕ ПРОЗРІННЯ

Миротворчість — це не просто бути милими чи добрими. Це також не гасіння полум'я ворожнечі. Це Божественний план життя в спільноті, в якому Христос наповнює наші серця, а потім, у ширшому значенні, пронизує світ.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ

Те, як Бог поширює мир, нагадує те, як Він здійснює справедливість — до нас, у нас і через нас. Як пояснює Павло, Бог пропонує мир виправданим «через Господа нашого Ісуса Христа» (Римлян 5:1). Це налаштування нашого розуму на Духа, що призводить до глибокого внутрішнього миру (Римлян 8:6). І, нарешті, наше покликання — дозволити Божому миру протікати через нас, прагнучи «того, що сприяє миру та взаємному збудуванню» (Римлян 14:19). Ця послідовність має значення, оскільки ми не можемо запропонувати те, чого ще не маємо.

Однак тривога може позбавити нас обіцяного миру. У нас бувають моменти тривоги та дратівливості — можливо, протягом кількох днів, тижнів чи сезону, — але, слава Богу, це не триває вічно. Глибше і базовіше, ніж це внутрішнє хвилювання, є наша ідентичність як синів і дочок Бога в єдності з Христом, у яких перебуває Святий Дух. Таке перебування підпорядковує наші серця і невблаганно, якщо не зупиняючи, веде нас до миру.

На практиці наш заклик до миротворчості — це просто публічна демонстрація того, що Дух робить у нашому серці — культивування та демонстрація Христа в роботі.

ЗАСТОСУВАННЯ

Що, якби ми виявляли терпіння й доброту, терплячи все в ім’я Христа замість підозр і суперечок (1 Коринтян 13:4, 7)? Що, якби ми ставилися до інших так, як хотіли б, щоб ставилися до нас (Матвія 7:12; Луки 6:31)? Що, якби ми взяли до серця слова Павла: «Слово ваше нехай завжди буде ласкаве, приправлене сіллю, щоб ви знали, як вам належить кожному відповідати» (Колосян 4:6)?

Чи можемо ми, наприклад, зберегти зобов’язання щодо захисту ненароджених і збереження Божого задуму для сім’ї, а також боротися з расовою несправедливістю та допомагати бідним? Цей вид миротворчості не вимагає від нас компромісу з нашими теологічними переконаннями. Однак це вимагає від нас наслідувати нашого розп’ятого Спасителя, Того, Хто виявляв любов до ворогів (Матвія 5:44).

Наша позиція як синів і дочок Бога веде нас все більше й більше до божественної практики миротворення. Такий мир не приходить легко чи дешево, але Бог миру, Який воскресив нашого Господа Ісуса з мертвих, обов’язково зробить так, щоб цей мир переміг (Євреїв 13:20).