Наставництво: з чого почати?Зразок

ДЕНЬ 6: Поради наставнику від учня

«І що ти почув від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, які будуть спроможні й інших навчити» (2 Тимофія 2:2).

Наставництво – це водночас і виклик, і велика благодать. Якщо Бог довірив тобі бути поруч із кимось у духовному зростанні, це означає, що ти вже маєш усе необхідне, аби вести цю людину вперед. Проте давай будемо чесними: як наставнику, так і учню може бути непросто знайти спільну мову, зрозуміти очікування одне одного та побудувати довірливі відносини. Як учениця, я знаю, як часом складно то зробити. Тож хочу поділитися простими, але важливими моментами, які були цінними для мене особисто, яких хотілось від моєї наставниці. Сподіваюсь, вони допоможуть зробити наставництво живим процесом, а не формальним.

1. Проговоріть взаємні очікування.

У кожного вони будуть різними та це нормально. Особисто я, як учениця, відчуваю себе трохи «нижче» за наставницю та найбільшу ініціативу (зустрічі, завдання уроків, запитання тощо) я очікую отримати від неї. Тому якщо ти наставник – не бійся проявляти ініціативу та не вважай, що ти навʼязуєшся.

2. Давай завдання учню.

Це допомагає підтримувати інтерес і робить навчання більш структурованим. Коли я знала, що наставниця очікує почути мої відповіді на її запитання – це давало мені почуття відповідальності та мотивувало підготуватись до нашої зустрічі більш ретельно. Разом з цим я відчувала, що маю важливу роль у наших взаєминах. Якщо обидвом сторонам комфортно з таким форматом – він стане класним інструментом для взаємного зростання.

3. Не бійся ділитись своїм досвідом.

Найбільшого зближення у відносинах з моєю наставницею дають моменти, коли вона відкривається та ділиться глибокими, неочевидними переживаннями чи історіями зі свого життя. В такі моменти я відчуваю, що теж можу довіритись та розповісти особисте. І правда, що не завжди так спрацює одразу, проте згодом довіра породить взаємну довіру.

4. Обирай бути чесним.

Це важливо в моменти, коли учень ставить запитання, на яке ти, як наставник, не маєш відповіді. І не знати чогось – це нормально. Бо окрім Бога ніхто всього не знає. Головне не вигадувати аргументи чи виправдання, а чесно сказати, що тобі потрібен час, аби знайти відповідь; або запропонувати учню дослідити це питання разом. Реагуючи чесно, ти даєш учню зрозуміти, що як і він, ти не знаєш відповіді на всі запитання. Водночас ця щирість нормалізує процес наставництва, як спільний пошук та взаємне зростання.

Я переконана, що наставництво – це не про бездоганність чи безпомилковість. Натомість про щирість, відданість, відкритість перед Богом і людьми. Ти не повинен мати відповіді на всі запитання. Найкраще – це бути готовим чути, вчитися разом і підтримувати того, хто поруч. І якщо тобі здається, що ти не впораєшся, пам’ятай: Господь – Той, Хто веде і навчає, а ми – Його інструменти. Будь сміливим, адже Бог покликав тебе для цієї справи не просто так.

Катя Літвінова