Наставництво: з чого почати?Зразок

ДЕНЬ 1: Звідки взяти впевненість, щоб стати наставником для когось?

У Великому Дорученні Ісуса Христа (Матв. 28:16-20) нас покликано благовістити («навчіть всі народи»), а також, що не менш важливо, наставляти («навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів»). У багатьох церквах є гарні інструменти для благовістя, проте рідко буває, що християн мотивують наставляти або шукати собі наставників. Можливо, причина полягає у тому, що наставництво — це про динамічну взаємодію двох людей, де велику роль відіграє не стільки «підкованість» у доктринах, як особистість наставника, його зрілість і впевненість у тому, що він може наставляти іншого. Як же “виростити” впевненість, щоб стати наставником для когось?

Впевненість взаємодіяти з кимось ґрунтується на трьох важливих аспектах життя наставника:

1. Стосунки з Богом.

Посвячено говорити з Богом про людину, яку наставляєш та про себе самого у цих стосунках. Усвідомлювати, що Бог милосердний та пробачає усі невдачі, а також дає напрямок для покращень.

2. Готовність брати відповідальність за свої вчинки.

Частково ця «навичка» повʼязана зі стосунками з Богом: коли ми усвідомлюємо, що Сам Бог ввіряє нам певну сферу відповідальності чи — у випадку наставництва — цілу людину, про яку Він піклується не менше, ніж про нас самих, ми можемо пережити захоплення та благоговіння.

Сповна оцінюючи рівень відповідальність та довіру Бога саме нам доручити настановляти когось, ми стаємо учасниками Його діяльності у житті людини та кидаємо собі виклик взяти цю відповідальність. Також, варто підкреслити, що чималу роль у готовності відповідати за свої рішення відіграє особистісна зрілість.

3. Особисте сповідування того, що ми проголошуємо.

Дуже природним виявляється порадити комусь скуштувати персик, коли знаєш зі своїх органів чуття, який він солодкий. Давид сміливо каже: «Скуштуйте та погляньте, який добрий Господь!» (Пс. 33:9а), — бо знає на собі, що Бог добрий і варто лише скуштувати, аби це відчути. Більше життєвого досвіду в деяких питаннях гарантовано додає впевненості, але не сам досвід грає ключову роль, а здатність його проаналізувати, «переплавити» на компоненти і, враховуючи контекст іншої людини, вміти ним поділитися. Якщо досвіду небагато, то буде чесним визнати це перед собою та своїм учнем, і кинути собі виклик проживати його вперше, постійно біжучи за порадою до Бога через Його Слово та молитву. Адже не зважаючи на досвід чи його відсутність, ми здатні здійснювати будь-що, лише перебуваючи у Бозі (Ів. 15:5).

Данський філософ та теолог Серен К’єркегор присвятив значну частину свого доробку дослідженню питання віри та страждань, а також чого коштує християнину лишатися християнином. У своїй праці «Чистота серця — це бажати одного» (Purity of the Heart is to Will One Thing) він стверджує, що багато людей дивляться на перспективу страждань, що можуть неминуче супроводжувати сповідування певних цінностей чи спосіб життя, складаючи їх разом, лякаються і не вибирають те, що є правильним. Насправді ж страждання та дискомфорт, пов’язані з рішенням служити людям і Богу, падають на голову в кількості одного дня, і проковтнути сьогодні варто тільки те, що призначене на сьогодні. Ми можемо бути більш чи менш впевненими та готовими служити іншим сьогодні чи завтра, але ми також можемо приймати це і приходити до Того Одного, Хто є непохитним і готовим в одні дні підставляти нам плечі, а в інші — нести на руках.

Катя Горбаток