Присядь зі мноюЗразок

Поки я пишу це, обмеження послаблюються, і ми починаємо знову брати участь у житті, і я відчуваю наслідки втрат усюди — від прогулянки по магазину Target до зібрань у нашій тепер зміненій малій групі. Можливо, для вас повернення до активного життя теж ще свіже, або, можливо, ви відчуваєте давно знайоме занепокоєння, що вже вкрилося шрамами. У будь-якому разі немає шляху назад до того, що було. Є лише те, щоб з'явитися до того, що є зараз — того, що змінилося, того, що зруйноване, і того, що ще загоюється.

Є горе, з яким я досі не знаю як впоратися після подій 2020 року. Цинізм постукав у мої двері, виглядаючи як сильніший і безпечніший провідник уперед.

Я перечитую Євангелія, відчайдушно шукаючи ніжність Ісуса, бо моя власна ніжність здається мені чужою. В одному випадку за іншим ніжність Ісуса прокладає шлях. Це захоплює мене, коли я знову і знову читаю від Іоана 4 і пригадую, як Він прийшов до Сихара в Самарії. Він навмисно приходить туди спраглий і втомлений. Ісус, Жива Вода, смиренно просить жінку, самарянку, напоїти Його. Він ставить Себе в положення потреби перед нею. Він говорить з нею про напругу і стіни між юдеями та самарянами, перш ніж відкриває їй Свою сутність.

Терпелива ніжність Ісуса до самарянки спрямовує мене. Я перечитую цей уривок знову і знову. Ви знали, що самаряни і юдеї були ворогами, які століттями були в жорстоких конфліктах? Вони не могли навіть погодитися не погоджуватися. Їхня історія була наповнена насильством, ненавистю, глибокою недовірою та руйнуванням. Коли учні прибули й були шоковані тим, що Ісус говорить із цією жінкою, Він не тільки розширив їхнє уявлення про те, що можливо, але й розширив їхню ніжність Своєю власною. І тоді вони залишилися в Сихарі ще на два дні — спали поряд, їли разом і вибирали знати й бути пізнаними тими, кого їх учили вважати ворогами.

Ісус ніколи не просить нас зібрати власну ніжність; Він знає, що її ніколи не буде достатньо. Він лише говорить нам іти за Ним і перебувати в достатку Його ніжності.

Сенді та я мали навчитися залишатися одна для одної, для нашої дружби й для наших сімей, попри багато складних рішень для її родини й моєї — рішень, які не завжди здавалися сумісними з нашою дружбою. У певний момент, можливо, було б легше розірвати стосунки, віддалитися одна від одної, заглушуючи болючі почуття, які приходять від втрат і змін. Натомість ми працювали над тим, щоб лікувати рани одна одної й повертатися до труднощів, які обидві переживаємо. У цьому випадку наша ніжність одна до одної більше нагадувала відмову від поверхневих слів позитиву, чесність і терплячість. Це виглядало як молитва до Бога про Його ніжність, коли біль коле наші серця й спокушає зробити їх жорсткими, обираючи замість цього повертатися одна до одної, попри відкриті краї наших різних виборів і потреб.

Мені здається, у вас теж є стосунки з відкритими краями. Важко бути ніжними, коли ці краї натирають одне одного. Але, можливо, саме в цьому полягає дар цього тривалого й небажаного сезону — навчитися нових способів сидіти поруч зі старими друзями.

- Таша Джун