Присядь зі мноюЗразок

У своїх настановах до Колосян 3 про те, як любити по-справжньому, Павло ніде не каже відвертатися від тих, із ким ми не згодні. Ніде не згадано уникати людей або відступати до власних «ехо-кімнат», де можна чути лише відголоски своїх точок зору та думок. Він не закликає блокувати або видаляти з друзів, відкидати або знецінювати інших. Натомість він закликає нас прощати одне одного, вибирати співчуття, проявляти витримку й «терпіти одне одного». У грецькому оригіналі цей невеликий вираз не просто означає «терпіти» або «толерувати». Він означає витримувати, проявляти терпіння й, що важливо, страждати.

Терпіти одне одного може здаватися стражданням, чи не так? Але це шлях Христа. Ми покликані сидіти досить близько до людей, щоб вони могли простягнути руку й завдати нам болю. Саме це зробив Ісус. Він тримав зрадника настільки близько, що міг передати йому шматок хліба.

Ось що ми ризикуємо втратити, якщо не знайдемо шляху вперед: кожен із нас залишиться за столом наодинці.

Якщо ми маємо погоджуватися з кожною людиною в нашій церкві щодо кожного питання, ми опинимося в церкві з однією людиною.

Якщо ми маємо погоджуватися із сусідом у всьому, ми житимемо в сусідстві з однією людиною. У книжковому клубі з однією людиною. У біблійному гуртку з однією людиною. У вітальні з однією людиною. У родині з однією людиною.

Ми всі сидітимемо на самоті під час Дня подяки, Різдва й навіть за столом причастя, де Ісус кличе нас: «Прийміть і їжте». Столом для одного.

Я розумію, наскільки це незручно. Кожен виборчий цикл, кожна новина, кожна політична подія мають потенціал викликати «феєрверки» у моєму власному домі — і не ті, що красиві, а ті, від яких хочеться затулити вуха й тікати.

Скотт і я одружилися, повністю усвідомлюючи, що ми не завжди погоджуємося. Але ми все одно одружилися. Чому? Тому що ми любили «нас» більше, ніж ненавиділи наші відмінності.

Це переконання підтримує нас за цим столом уже двадцять п’ять років. Можливо, це може бути відправною точкою й для кожного з нас сьогодні: ми можемо любити «нас» більше, ніж ненавидіти те, що нас розділяє.

Я розумію, як це важко, але мовчання не працює (і крики у Facebook теж). Я знаю друзів, які не спілкуються вже понад рік через розбіжності щодо останніх подій. Ці друзі колись сиділи за одним столом, відпочивали разом, поклонялися разом. З дня у день, з місяця в місяць, із року в рік ця прірва буде лише зростати, якщо її не вирішувати.

Можливо, ми могли б спробувати інше.

Замість того щоб видалити з друзів колишню сусідку по кімнаті через її нескінченні тиради, використайте кнопку «вподобати» у Facebook, щоб показати, що вам подобається фото її сина з новими водійськими правами.

Замість того щоб сперечатися з батьком через його голос на виборах, слухайте, як він розповідає, що він думає. (Ми можемо слухати, не погоджуючись, і все одно насолоджуватися індичкою на День подяки!)

Це не означає, що гострі питання не важливі. Вони важливі. Але якщо наші розбіжності створюють менталітет «все або нічого», тоді ми всі втрачаємо. Тож замість того, щоб зосереджуватися на тому, що нас розділяє, знайдімо точки дотику. Можливо, нам не подобається, як наші сусіди виховують своїх дітей, але коли ми краще їх пізнаємо, можемо виявити, що у нас спільна любов до історичної літератури й суші.

Я розумію, що суші не врятує світ. Але, як сказано в старій пісні: «Нехай на землі буде мир, і нехай він почнеться з мене».

І з вас. Прямо тут, за нашим столом для двох.

- Дженніфер Дьюкс Лі