Вечір перед СВІТАНКОМVoorbeeld

Вечір 6

Вечір, у якому більше запитань ніж відповідей. А запитати нема в кого. Тому все, що залишається - опустити голову і плакати, картати себе, розчаровуватися, мовчати...

Пішов би спати, та думки про останні події породжують безсоння. І не спати не можна, бо з четверга мозок не припиняє роботу. Все ніби у страшному сні. І хепі-енду не спостерігається. Взагалі не спостерігається жодного закінчення. 

Чомусь у голові багато спогадів про Ісусові слова, притчі, вчинки. Не випливають лиш спогади, що Він казав про воскресіння. Забулося. Не було важливим, мабуть, бо Він був живий і поруч. 

Той камінь, що привалили до гробу, став каменем, що привалився на серця учнів. Ніщо не зможе зрушити його з місця. Благо, що сьогодні субота і звичка сидіти у цей день вдома дається взнаки. Бо розбрелися би і пішли світ-заочі, аби тільки подалі від того каменя. Та як утечеш від нього, як він у тобі самому. Тисне, тягне, душить. 

Кожен із них бачив смерть раніше. Близькі вмирали, друзі. Можливо навіть батьки. Та й час був такий, що смерть ходила поруч із кожним. Але смерть Ісуса не була пересічною для них. Здавалося, вони самі померли, бо як тепер жити. 

Смерть, довге слово на один склад. Смерть Ісуса - коротка подія, що змінила усі роки життя. 

Такий вечір треба, щоб краще зрозуміти воскресіння. А воно скоро!