Коли закипає всередині. 7 героїв Біблії, які також гнівались.Зразок

Давид

Бувають події, які мали б викликати праведний гнів і активні дії, але людина залишається пасивною. Наприклад, ви точно знаєте, що близька вам людина повелася неправильно, але боїтеся їй про це сказати або вважаєте, що це не ваша справа. І тоді гнів, що закипає всередині, ви просто приглушуєте. Але невирішений гнів не зникає — він накопичується, і його наслідки можуть бути нищівними.

Саме так сталося з царем Давидом, коли його син Амнон «закохався» у свою зведену сестру Тамару. Ця закоханість швидко переросла в одержимість і завершилась жорстоким зґвалтуванням. Після цього Амнон зненавидів її та вигнав, остаточно збезчестивши. У подібній ситуації кожен би очікував справедливості — захисту для постраждалої й покарання для кривдника. Але Давид, хоча й відчував сильний гнів, нічого не зробив. Він не поговорив з Амноном, не покарав його згідно з законом, не став на захист доньки. Він обрав мовчання.

Його бездіяльність призвела до глибокого розколу в сім’ї. Відновлювати справедливість узявся Авесалом — брат Тамари. Через два роки він запросив Амнона в гості та вбив його. Та цим справа не закінчилася: Авесалом став ще гіршою версією свого брата. Він зневажив батька, повстав проти нього та прагнув захопити царський трон. Так виглядає гнів, що діє без Божої праведності — він уражає навіть тих, хто мав би чинити справедливість.

А чи можна було уникнути цього сценарію? Що змінилося б, якби Давид не подавив гнів, а використав його правильно? Якби дорікнув Амнону? Якби став на захист Тамари? Найімовірніше, було б захищено невинну доньку, Амнона було б покарано, соціальна справедливість відновлено. Авесалом не став би на шлях помсти. І авторитет Давида був би не втрачений, а зміцнений.

Та цього не сталося. Давид задавив свій гнів і обрав шлях фаворитизму й пасивності. Але важливо зрозуміти: гнів не можна просто випустити на волю, як джина з пляшки, бо він завдасть шкоди. Але й притлумлювати його — не вихід.

Що ж робити з гнівом?

Його потрібно розуміти. У гніву завжди є мотив — і він має бути спрямований проти зла заради добра. Давид мав би використати енергію гніву, щоби захистити жертву й відновити справедливість. Ісус також не раз виявляв праведний гнів. Він завжди ставав на бік принижених і не мовчав у присутності зла.

Та в реальному житті ми часто плутаємося: де добро, а де зло? Наш гнів нерідко починається з правильних причин, але в нього домішується егоїзм.

Наприклад, я можу гніватись, коли діти не прибирають. Так, це не правильно — не виконувати свої обов’язки. Але до мого гніву домішується ще й прагнення власного комфорту. Адже коли вони не прибрали, — це лягає на мене. Так мій гнів, який почався з нібито правильної причини, уже не чистий: у ньому з’являються особисті мотиви.

Саме тому так важливо в моменти гніву звертатися до Бога, який в гніві на людство, послав Свого Улюбленого Сина, щоб викупити й вилікувати нас з вами:

«Господи, допоможи мені в гніві боротися зі злом заради добра. Коли діти не прибирають, або хтось поводиться неправильно — не дай впасти в самоправедність і егоїзм. Хай моїм серцем рухає бажання примножити Твою славу й допомогти ближньому. Дай мені гніватися на зло — але милосердно, як гніваєшся Ти.»

Питання для роздумів:

1. Що я зазвичай роблю зі своїм гнівом: придушую чи випускаю на волю? Які наслідки?

2. Як я можу боротися зі злом заради добра в ситуаціях, які мене гнівлять?

3. Як я плутаюсь у гніві: починаю з правильної причини, але додаю свої егоїстичні мотиви?