Коли закипає всередині. 7 героїв Біблії, які також гнівались.Зразок

Саул

Хто не був на батьківських зборах, той не знає, які емоції вирують після. А все чому? Бо твоя дитина виявилась “гіршою”, ніж інші. Коли я заходжу в школу, внутрішньо налаштовуюсь почути про чергові пригоди своїх дівчат.

Коли діти були маленькими, то порівняння зводилися до того, коли ваша дитина почала ходити, їсти самостійно, спати всю ніч або рахувати до десяти. Порівняння може стати причиною гніву — не завжди кореневою, але, безперечно, потужним тригером. Бо в глибині серця наше порівняння часто живиться прагненням слави й визнання.

Саул, ставши царем, отримав повну славу. І це логічно — влада зазвичай супроводжується славою. Але в історії з Голіафом страх перед поразкою виявився сильнішим за його покликання. Саул ховався за спинами своєї армії, яка теж тремтіла. Давид, юнак приблизно п’ятнадцяти років, не прагнув слави для себе. Він ревнував за ім’я Господа і не міг змиритися з тим, що Голіаф його ганьбить. Тому побіг назустріч страху смерті — і переміг. Звісно, такий вчинок не міг залишитися непоміченим: народ почав прославляти Давида, говорячи: «Саул побив тисячі, а Давид — десятки тисяч» (1 Царів 18:7).

Ці слова викликали гнів у Саула. Давид став популярнішим — і цілком заслужено. Він зробив те, що мав зробити сам Саул. Проте мотиви в них були різні: Давид прагнув прославити Бога, а Саул — самого себе. Гнів Саула виявив неправильні цінності. Бо Цар мав розгніватись на Голіафа… Або ж врешті решт на свою боязливість. Бо він мав би надихнути військо і ревнувати по славі Божій. Але ж гнів Саула виявив скоріше любов до слави людської, яку він прагнув отримати легким і простим шляхом.

Через гнів Саул дуже швидко перейшов від прихильності до Давида до спроб убити його. Гнів завжди прагне знищити. Тому Ісус каже, що гнів на ближнього — це вже вбивство в серці (Мт. 5:21–22).

Усе починається з серця. Спочатку воно шукає слави й визнання, а коли хтось отримує її більше — спалахує заздрістю і гнівом.

Чи помічали ви подібне в собі?

Пригадайте ситуації, коли ви порівнювали себе з іншими й відчували гнів.

Чому саме ви заздрили? Як проявився ваш гнів у відповідь на успіх іншої людини?

Можливо, це була зовнішність, положення в суспільстві, визнання чи успіх. У корені заздрості — бунт проти Бога і Його суверенної волі давати те, що Він хоче, тим, кому хоче.

Гнів Саула — це гріх, який потребує покаяння. Без визнання свого серцевого бунту гнів буде зростати й приведе до духовного занепаду. Нам потрібен дотик Спасителя. Ми не можемо просто зусиллям волі перестати заздрити чи гніватися через втрату слави. Ми не самодостатні.

Господи, прости мені за заздрість і жагу до слави. Прости, що гніваюся, коли бачу успіх інших, коли мені здається, що вони мають те, що мало б належати мені. Навчи мене шукати Твоєї слави, а не своєї.

У ситуаціях, які провокують заздрість, запитай себе: як я можу, подібно до Давида, примножити Славу Господу?

Можливо, варто подякувати Богу за цю людину, за її дари, за плоди її праці.Можливо, можна взяти з неї приклад у довірі Богові в страхах та боротьбі.

Питання для роздумів:

1. В яких ситуаціях я порівнюю себе з іншими та заздрю?

2. Як саме проявляється мій гнів?

3. Як я можу пережити зміни в цій сфері серця?