Коли закипає всередині. 7 героїв Біблії, які також гнівались.Зразок

Мойсей

Мені часто кажуть знайомі: «Еллінa, ти, напевно, ніколи не сердишся. Ти завжди така спокійна й виважена. Навіть уявити складно, що ти кричиш…» Ці слова викликають у мене усмішку, бо мої діти й чоловік точно знають, коли я серджуся або гніваюся. Хоча мій гнів, можливо, не такий яскравий і вибуховий, як в італійців, скоріше я тяжію до англійського холодного гніву. Проте гнів буває різний у своїх проявах.

Мойсей був названий Богом найлагіднішим з-поміж усіх людей на землі. І водночас він гнівався — і гнівався з причин, які цього варті. Виявляється, лагідність не виключає гніву. Бо гнів — це природна реакція на зло. Питання лише в тому, чи гніваємось ми на те, на що дійсно варто гніватись.

Мойсей розгнівався на народ, коли той у момент найбільшої Божої близькості — отримання Закону на горі Синай — почав поклонятися ідолу, золотому бичку. До речі, в цій ситуації гнівався не лише Мойсей — гнів Божий був ще глибшим. Народ швидко зіпсувався, відкинув свого Визволителя й приписав славу звичайному ідолу, якого Аарон зробив із золота. У гніві Бог запропонував Моїсею знищити народ за цей гріх.

Та Мойсей заступився. Він закликав Бога згадати Свій завіт із народом і виявити милість. Адже саме милосердя виявить Божу славу повніше, ніж кара. Щоб говорити з Богом таким чином, Мойсею довелося стримати власний гнів, відкласти його вбік і стати в пролом — як адвокат, який захищає винного.

До речі, чи помічали ви, що в гніві ми часто граємо роль законодавця, судді й ката водночас? Ми маємо свій «власний закон», який, як нам здається, хтось порушив. Тому ми швидко засуджуємо винного і караємо — часто без милосердя. А от ролі адвоката в нашій уяві зазвичай не існує. Ми не шукаємо, що могло б пом’якшити провину, не намагаємось зрозуміти людину. У гніві ми рідко запитуємо: «Чому ця людина так учинила? Що стоїть за її поведінкою?»

Мойсей став у пролом за народ, який дійсно заслуговував на покарання. Але його мотивацією була Божа слава. І Господь почув його. Він відклав кару, яку мав намір звершити.

Потім Мойсей зійшов із гори, розбив скрижалі й знищив ідола — об’єкт поклоніння народу. Він докорив Ааронові та покарав винних. А згодом знову піднявся на гору, щоб просити Бога пробачити гріхи Ізраїля. Гнів дав йому енергію для дії, але не заволодів його серцем.

Гнів Мойсея був справжнім, глибоким, сильним. Але він був підконтрольний Богові. Проте в іншому епізоді ми бачимо, як гнів Мойсея стає йому на заваді. Розгнівавшись на народ, він замість того, щоб просто сказати до скелі, як наказав Бог, двічі вдарив її. Це було проявом непослуху, за який Господь дорікнув йому й не дозволив увійти до Обіцяної землі. Навіть у найлагіднішої людини може урватися терпець.

Це нагадує: навіть якщо наше обурення спричинене реальною несправедливістю, серце може поступово змістити акцент — від Божої слави до особистої образи. Наш гнів тоді перестає здійснювати Божу справедливість, якщо він не є покірним Богові, якщо він не є повільним, стриманим, спрямованим на добро.

Тож, незалежно від того, як ми гніваємося — гаряче, емоційно, по-італійськи чи холодно, стримано, по-англійськи, — найголовніше те, що відбувається в нашому серці перед Богом. Чи мій гнів скеровує мене боротися зі злом заради добра? Чи він повільний і підпорядкований Божій волі?

Питання для роздумів:

1. Чи мій гнів каральний, чи милосердний?

2. Чи мій гнів підконтрольний Богу?

3. Чи прагну я в гніві прославити Бога і боротись зі злом заради добра?