Коли закипає всередині. 7 героїв Біблії, які також гнівались.Зразок

Йона

Люди часто викликають у нас роздратування. Вони бувають нелогічні, непослідовні, суперечливі. Підводять, зраджують, грішать і навіть захищають свій гріх, завдаючи болю іншим. Любити таких непросто. Іноді хочеться просто втекти від усього цього. У вас таке бувало?

Так працює гнів. Ми намагаємося відсторонитись від того, що викликає біль, страх чи огиду. Це природно. Але чи завжди це правильно?

Пророку Йоні дуже не подобалось Боже завдання: йти до жорстокого, войовничого народу — ніневітян — і проповідувати їм покаяння. Це було не лише небезпечно, а й безглуздо з погляду стратегії. Адже саме Ассирія, частиною якої була Ніневія, знищить Ізраїль менш ніж за сто років.

Чи допоможе Йонина проповідь його народу? Чи не вважатимуть його зрадником, який допоміг ворогам уникнути Божого гніву?

Йона тікає. Але тікає не лише від завдання, а й від Бога. Бо знає Його добре: «Я знав, що Ти милосердний і добрий…» (Йона 4:2). Йона сердиться не тому, що Бог зробив щось зле, а тому, що Бог виявив милість. Гнів Йони — це не спалах емоцій. Це глибоке незадоволення тим, що Бог інакший, ніж хочеться Йоні.

І Господь починає його вчити.

У живіт риби. У пекло страху. У молитву на дні. І навіть це — не змінює серце пророка. Йона все ще злий. Він все ще хоче покарання для інших, а не милосердя. Бо гнів — це лінза, яка спотворює бачення.

Господь дає Йоні урок через рослину, яка виросла над його головою. Вона дала тінь, а потім загинула. І Йона знову гнівається — цього разу через… рослину. І тут звучить Боже запитання, яке пронизує серце:

«Тобі шкода рослини, що за ніч виросла і за ніч загинула… А хіба Мені не шкода міста, в якому живе понад сто двадцять тисяч людей?» (Йона 4:10–11)

Таке питання викриває серце. У важких стосунках проявляється наше богослов’я: в якого Бога ми віримо? В справедливого суддю — чи також у милосердного Отця?

Так, Бог обов’язково покарає гріх. Але чи не забуваємо ми, що самі заслуговуємо цього покарання? У нас також є гнів, лицемірство, байдужість. Просто наші гріхи — інші.

Йона шкодує про тінь, а не про душі. Він не бачить своєї «колоди», тому судить інших поверхнево. Так буває і з нами.

В моєму кабінеті висить табличка: «Не суди людей за те, що вони грішать не так, як ти».

Коли гнів переповнює серце — варто зробити паузу. Поглянути в дзеркало. І сказати: «Господи, вилікуй мене. Мій зір. Моє серце. Моє уявлення про справедливість і милість. Навчи мене бути схожим на Тебе».

Питання для роздумів:

1. Що показує мій гнів про стан мого серця?

2. Чи прошу я Бога зцілити мій зір і вийняти «колоду» з ока?

3. Як я ставлюся до найскладніших людей у своєму житті — з гнівом чи співчуттям?