ДІЇ 28:1-31

А коли ми врятувалися, то довідалися, що острів зветься Мальта. Тубільці виявили нам надзвичайну людяність; запаливши вогонь, вони приймали нас усіх, тому що був дощ і холод. Коли Павло назбирав купу хмизу й поклав на вогонь, то змія, виповзши через жар, вчепилася в його руку. Як тубільці побачили, що змія звисає з його руки, то говорили один одному: Напевно, цей чоловік – убивця, оскільки йому, врятованому від моря, помста не дозволила жити! А він струснув змію у вогонь, не зазнавши жодної шкоди. Вони ж очікували, що він спухне або вмить упаде мертвий. Як того довго очікували і бачили, що нічого злого йому не стається, змінили думку й почали говорити, що він – бог. Навколо того місця були володіння начальника острова на ім’я Публій, який, прийнявши нас, три дні щиро виявляв гостинність. І сталося, що батько Публія лежав хворий на гарячку і дизентерію; Павло, ввійшовши до нього і помолившись, поклав на нього руки й оздоровив його. Коли ж це сталося, то й інші на острові, хто мав недуги, приходили й оздоровлялися. І вони вшанували нас великими почестями, а як ми відпливали, давали нам усе, що було потрібно. А по трьох місяцях ми відпливли олександрійським кораблем зі знаком Діоскурів, що перезимував на острові. Допливши до Сіракуз, ми пробули там три дні. Відпливши звідти, прибули до Реґії. А як через день повіяв південний вітер, то наступного дня ми прибули до Путеол, де знайшли братів, а вони вмовили нас пробути з ними сім днів. Таким чином, ми підійшли до Рима. А звідти брати, почувши про нас, вийшли нам назустріч аж до форуму Апія і до Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові й підбадьорився. Коли ж ми прийшли в Рим, [сотник передав в’язнів воєводі], а Павлові дозволено було перебувати окремо зі своїм сторожем, воїном. І сталося, що через три дні Павло скликав знатних юдеїв. Коли вони зійшлися, сказав їм: Мужі‑брати, хоч я нічого не зробив проти народу або батьківських звичаїв, мене передали з Єрусалима в’язнем у руки римлян, які, розсудивши мою справу, хотіли відпустити, бо жодної провини, вартої смерті, не було на мені. Та юдеї були проти, тому я змушений був покликатися на кесаря, – не для того, щоб народ мій у чомусь звинуватити. Саме з цієї причини попросив, щоб вас побачити й порозмовляти, бо заради надії Ізраїля закований я в ці кайдани. А вони відказали йому: Ми ні листа про тебе не одержали з Юдеї, і жоден із братів, прийшовши, не сповістив і не сказав чогось злого про тебе. Хочемо від тебе почути, що думаєш, бо про цю секту відомо нам, що їй скрізь чинять опір. У призначений день багато хто прийшов до нього в господу. Він від ранку аж до вечора говорив їм, засвідчуючи про Боже Царство, переконував їх про Ісуса із Закону Мойсея і пророків. Та деякі вірили в те, про що він говорив, а інші не вірили. Коли ж не погодилися одні з одними та стали відходити, Павло промовив так: Добре сказав Дух Святий через пророка Ісаю до ваших батьків, проголошуючи: Іди до цього народу і скажи: Слухом почуєте, та не зрозумієте; вдивляючись, будете дивитися, та не побачите. Адже серце цього народу загрубіло, і вухами важко стали сприймати, і свої очі примружили, аби часом не побачити очима, і не почути вухами, і не зрозуміти серцем, і не навернутися, – щоб Я оздоровив їх. Тож нехай буде вам відомо, що це Боже спасіння послано до язичників, – і вони почують! [І як він це казав, відійшли юдеї, ведучи між собою велику суперечку]. А він цілих два роки перебував на власному утриманні й приймав усіх, хто приходив до нього, проповідуючи Боже Царство і з усією відвагою безборонно навчаючи про Господа Ісуса Христа.