2 САМУЇЛА 16:1-23

Щойно Давид почав спускатись з вершини гори, як побачив Ціву, слугу Мефівошета, який прямував назустріч з парою нав’ючених ослів, які везли двісті хлібин, сто китиць родзинок, сто фінікових коржиків і бурдюк вина. Цар запитав Ціву: Для чого все це? Ціва відповів: Осли для царської родини, щоб на них їздити, хліби та фрукти на їжу слугам, а вино, щоб пили ті, котрі ослабнуть у пустелі. Тоді цар запитав: Де ж нині син твого господаря? А Ціва відповів цареві: Він залишився в Єрусалимі, сподіваючись: Тепер Ізраїль поверне мені царство мого батька! І цар сказав Ціві: Все, що було власністю Мефівошета, відтепер твоє! А Ціва сказав: Низько кланяюсь тобі, й бажаю надалі бути для тебе корисним, мій володарю, царю! А коли цар Давид підійшов до Бахуріма, то звідти вийшов чоловік з родини Саула, на ім’я Шімей, син Ґери. Він ішов, висловлював прокляття, і кидав каміння на Давида та на всіх слуг царя Давида, хоча справа і зліва від нього йшли могутні воїни. Проклинаючи, Шімей говорив такі слова: Іди геть! Геть, кривавий злочинцю й негіднику! Нарешті Господь обернув на тебе всю кров родини Саула, царський престол якого ти зайняв. Тож Господь тепер віддав царство в руки твого сина Авесалома! Твій злочин впав на тебе, оскільки ти заплямований кров’ю! Тоді Авішай, син Церуї, промовив до царя: Навіщо цей здохлий пес проклинає мого володаря, царя? Дозволь, я піду та зітну йому голову! Але цар сказав: Що нам з вами до того, сини Церуїни, що він проклинає, адже Господь дозволив йому мовляв: Проклинай Давида! В такому разі, хто може сказати: Навіщо ти так чиниш? Далі Давид промовив до Авішая і до всіх своїх слуг: Якщо мій власний син, який вийшов з мого лона, полює на моє життя, то що вже говорити про цього веніямінця? Тому облиште його, нехай проклинає, раз йому дозволяє Господь! Може якраз Господь зверне увагу на мою безпомічність і віддасть мені Господь добром замість його (Шімеї) проклять сьогодні! І Давид спокійно йшов далі зі своїми людьми дорогою, тоді як Шімей йшов узбіччям гори неподалік від нього, – йшов, проклинав і раз у раз жбурляв у нього каміння та сипав порохом… Нарешті цар і весь народ, що був з ним, змучені та ослаблі, прибули до Йордану, й там відпочили. Що ж до Авесалома, то він з усім Ізраїльським народом, і, зокрема, в супроводі Ахітофела, увійшли в Єрусалим. Так сталося, що якраз у той час прийшов у Єрусалим аркієць Хушай, приятель Давида. Підійшовши до Авесалома, Хушай вигукнув до Авесалома: Нехай живе цар! Нехай живе цар! Авесалом запитав Хушая: Так ось така твоя вірність своєму другу?! Чому ж ти не пішов разом зі своїм приятелем? А Хушай відповів Авесаломові: Для чого? Адже, кого обрав Господь, і цей народ, – всі Ізраїльтяни, – з ними і я залишусь! Зрештою, кому я мав би служити, як не його синові? Як я служив твоєму батькові, так і служитиму тобі! Після цього Авесалом запитав Ахітофела: Дай якусь пораду, що маємо робити далі? І Ахітофел сказав Авесалому: Увійди до наложниць твого батька, котрих він залишив, аби стерегли палац. Коли ж увесь Ізраїль дізнається, що ти став ворогом своєму батькові, то зміцняться руки всіх твоїх прихильників. Тож поставили Авесаломові на даху палацу намет, і Авесалом на очах усього Ізраїлю вступав у інтимні стосунки з наложницями свого батька. Кожна порада Ахітофела, яку в ті дні він давав, сприймалась так само, як би це було провіщення Самого Бога; саме таке значення мала кожна порада Ахітофела як для Давида, так і для Авесалома.