ДЕНЬ 1: ВІРИТИ

Ми передаємо віру, зміцнюємо, ставимо під сумнів та надихаємось - вірою, вірою живемо та в ній знаходимо сенс.

Чи можна жити без віри? Ми віримо, що після ночі зійде сонце. Ми віримо словам близьких, навіть якщо не можемо їх перевірити. Ми віримо, що любов — реальна. Все ж віра в Бога відчувається чимось інакшим - не продуктом нашого серця, але досвідом, який йде не від нас.

Віра — це не продукт нашої волі чи вміння, яке можна «прокачати» власними силами. Ми не можемо напружити «м’язи віри» і народити її в собі. Це дар від Бога. Це міст, який Він простягає від Себе, безкінечного й абсолютного Творця, до нас — обмежених у часі та просторі людей. Бог обрав віру як спосіб зв’язку, бо це категорія відносин, а не лише пізнання. Віра в Біблії —це не сухе вивчення фактів, а особиста довіра до Нього та центральний контекст наших стосунків з Ним.

Існує декілька упереджень щодо віри. Зокрема:

• Атеїстичне: віра — це «милиця» для слабких, заміна знань на підготовлені відповіді.
• Містичне: віра — це магічна сила, яку можна нарощувати, щоб отримати надприродні здібності чи духовний «рівень».
• Релігійне: віра — це соціальний маркер «свій-чужий», правильні фрази, які тримають тебе в колі «своїх» та виключають тих, хто сумнівається.

Але віра — це зовсім не милиця, а фундаментальна реальність життя. Ми покладаємось на неї щодня, у стосунках, пам’яті та рішеннях. Містичне упередження — це жодним чином не біблійний шлях, а лише язичницьке мислення, що ставить у центр мої бажання, зміщує фокус з Христа на людину (1Кор 2:4-5). Релігійна віра забуває, що вона жива. Ісус ніколи не відлучав за брак віри, але заохочував зростати в ній. Віра — це не«лейбл», а глибинний зв’язок із Богом (Єр. 24:7, Ів. 20:27).

Біблія не закликає вірити у «щось хороше», у ритуали, традиції чи суперсили. Її заклик завжди конкретний: вірити в Ісуса Христа як Спасителя і Господа. Саме Він є джерелом і об’єктом нашої віри (Ів. 6:29, Дії 16:31).

В Біблії бачимо, як Ісус та апостоли ламали людські уявлення про віру, що зводилися до традицій чи культурних норм (Мр. 7:8–9, Гал. 1:6–7). Істинна віра завжди спрямована на Христа, а не на людські домішки до цієї віри. Тому ми покликані перевіряти свою віру, ставити їй запитання. Євангельська істина витримає будь-який сумнів; людське вчення — ні. Іноді випробування допомагають «деконструювати» власні переконання, щоб Христос на їх місці збудував тверду віру.

Зрештою, випробування — це момент, коли ми обираємо: чинити за Божим Словом чи за логікою світу та своїх бажань. Яків нагадує, що «успішне» випробування зміцнюють віру (Як. 1:2–4), а шлях гріховних пустих обіцянок — руйнує.. Віра — це дар від Бога, але те, як ми відповідаємо у випробуваннях, або зміцнює її, або послаблює.

Подумай:
– У що або в кого я насправді покладаю свою віру зараз?
– Які «людські домішки» могли непомітно змістити центр моєї віри з Христа?
– Як останні випробування показали справжній стан моєї довіри Богові?

Спробуй:

– Виділити час сьогодні, щоб подякувати Богові за дар віри і згадати, як Він вже підтримував тебе.

– Прийняти рішення вірою на користь Христа — там, де вже давно треба це зробити.

Автор: Денис Мілевський