Коли молитва стає реальністюЗразок

День другий

Бог робить навіть більше, ніж ми очікуємо

Труднощі молитви в тому, що багато наших переконань про те, що таке молитва, — хороші речі, які ми дізнаємося в церкві, вивчаючи молитву, і навіть з власного досвіду молитви, рідко дають нам втіху в наших стражданнях. Здається, коли молитва стає складною, ми легко забуваємо істину. Ми визнаємо все, що зробив Бог, щоб спасти нас, але, молячись, забуваємо про це і припускаємо, що Він просто хоче, щоб ми були добрими й "узяли себе в руки". Нам потрібно більше, ніж просто добрі нагадування, нам потрібні вказівки, як жити в істині. 

Ми вже бачили, що частина доброї звістки про молитву полягає в тому, що Бог приходить до нас з істиною, нагадуючи, що ми не знаємо, як молитися. Ми можемо зітхнути з полегшенням. Бог знає. Бог розуміє. Ми можемо навіть утвердити, що Він дав нам Первосвященника в особі Ісуса, Який приводить нас до Отця. Ми не стоїмо перед Богом наодинці, але знаходимося під покровом і захистом Того, через Чиє життя, смерть і воскресіння ми отримали доступ до Божої присутності. Але Бог іде ще далі. 

Коли я відчуваю труднощі в молитві, то помічаю, що навіть знаючи ці істини й стверджуючи багато доброго про молитву, я часто відчуваю, ніби все залежить від мене. Молитва стає чимось, що я сам роблю. Можливо, для вас це навіть здається важким. Можливо, молитва вам більше схожа на щось, що ви повинні робити, але рідко знаходите на цей час. Тут і криється наша проблема. Коли молитва сприймається як завдання, яке потрібно виконати, або як активність, яку ми повинні ініціювати, ми швидко усвідомлюємо, що це не те, що ми схильні робити. Але що, якщо молитва — це не те, що ви робите, а те, у що ви поринаєте? Частина Доброї Новини про молитву полягає в тому, що перш ніж ви скажете хоч одне слово, ви вже запрошені в те, що відбувається заради вас. Навіть коли нам важко знайти час для молитви, Бог приймає нас у нашій слабкості. 

Як було згадано у вчорашніх роздумах, Павло каже, що Дух був посланий до наших душ. Саме там, проголошує Павло, "Дух Сам заступається за нас перед Богом з таким зітханням, що словами й не вимовиш". Дух клопочеться за вас із глибин вашого серця. Дух бачить усі місця, де вам важко проявляти піклування. Дух знає ваш найглибший біль, розчарування і розпач. Дух не дивиться на це здалеку, але спускається в ці місця і знає їх навіть краще, ніж ви самі. Дух присутній з вами у найглибших куточках вашої душі. 

Про Сина йдеться щось схоже. Син “завжди живий, щоб клопотатися за нас” перед Отцем. Перш ніж ми промовляємо хоч одне слово в молитві, Дух молиться за нас із глибин нашого серця, а Син стоїть перед Батьком і клопочеться за нас. Наші власні слова переплітаються з їхніми молитвами. Наша молитва підтримується їхніми молитвами. Коли ми молимося, ми входимо в клопотання Сина і Духа за нас, і наші молитви сходять до Отця. 

Як клопотання Сина і Духа змінює вашу молитву? Якщо Бог уже промовив ті слова, які ви боїтеся сказати, якщо Отець дійсно знає все, що нам потрібно, перш ніж ми попросимо (Матвія 6:8), то чому нам важко приносити Йому наші потреби? Як може виглядати те, щоб просто "віддати себе" (Рим. 6:13) Богу, довіряючи Його праці й вірячи, що Його молитов за нас уже достатньо?