Кінець мого Я. Кайл АйдлменЗразок

Справжній, щоб бути прийнятим

Ми, як люди, боремося з автентичністю, тому що боїмося відмови. Ми хочемо, щоб світ бачив нас у найкращому вигляді, тому що тоді люди з більшою ймовірністю приймуть і, можливо, навіть захопляться нами.

Можливо, нам не потрібно так старатися чи приховувати свої вади. Можливо, ми сподобаємося людям такими, які ми є. Цілком можливо навіть, що вони більше потягнуться до нас, якщо знатимуть про деякі наші недоліки та труднощі. Вони могли сказати: «Я теж такий. У мене такі ж проблеми. Я радий знати, що нас двоє».

Але є ризик, на який ми не підемо. Страх – ворог прозорості. Нам не подобаються наші недоліки, і ми не очікуємо їх від інших. Тож ми наполегливо працюємо, щоб створити найвражаючіший фронт, який тільки можемо.

«Чисті серцем»… Про це варто подумати, чи не так? Це означає, що ви живете щасливим життям, коли перестаєте турбуватися про вивіски та екстравагантну рекламу та всі зусилля, витрачені на те, щоб переконати людей, що ви чимось інші, ніж ви є. Коли внутрішнє та зовнішнє збігаються, ви чисті серцем і ви там, де Він хоче, щоб Ви були.

Досягти кінця означає, що я більше не хвилююся про виступи для інших. Досягти кінця означає, що я більше не хочу прикидатися, тому що я розумію, що Бог шукає справжнього мене.

Наскільки чистими та щирими є наші серця, коли ми вклоняємося, щоб подякувати в ресторані? Чи думаємо ми виключно про Бога та про те, як Він готує їжу, чи якась частина нас думає про те, як ми виглядаємо перед іншими?

Коли ми піднімаємо руку, щоб стати волонтером для проєкту в церкві, наскільки серце віддано тому, щоб догоджати Богові, а скільки турбується про те, хто спостерігає та яке враження вони можуть справити?

Нам цікаво, хто спостерігає, як мимо проходить чаша для пожертвувань?

Коли ми стоїмо, щоб публічно молитися, чи звернені слова до вуха Бога, чи до тих, хто слухає?

Покінчити зі своїм я означає, що я закінчив шукати оплески чи увагу людини й порожнечу, яку це породжує. Натомість я прагну лише догоджати Богові — я отримую винагороду від Нього, а не від людей. Коли ми зачиняємо публічний театр, опускаємо штори, вимикаємо світло і граємо для Одного в аудиторії, не зважаючи на рецензії критиків чи будь-кого іншого, тоді ми досягаємо кінця свого я й відчуваємо Боже благословення.