Уроки з мого садуЗразок

Зелена змійка

Багато років тому я засадила частину паркану зеленими бобами. Лози розрослися рясно, і врожаю було вдосталь. З кошиком у руках я йшла вздовж ряду, зриваючи боби один за одним. І якось я зірвала “біб”, який взагалі не був бобом! Це виявилась маленька зелена садова змійка! О, ви б тільки почули мій крик, коли я жбурнула ту істоту через плече! Швидко зібравши врожай, я втекла з городу, важко дихаючи й намагаючись заспокоїтись.

Я опинилася перед вибором. Зелені боби потрібно збирати щодня у літню спеку — інакше вони переростають, грубіють і втрачають смак. Якщо не збирати регулярно, вони стають насінням і припиняють плодити. Отже, мені довелося зібратись із духом і наважитися наступного дня повернутися в сад. Напевно ж, та змійка вже зникла, правда?

Я йшла обережно... повільно... уважно заглядаючи в лозу... дуже свідомо, що вона може там бути знову.

І в ту мить мій Отець тихо сказав: «Не бійся. Просто будь уважною й пильною».

Ця маленька зелена змійка — точна метафора нашого духовного ворога, сатани. У 1 Петра 5 написано, що він ходить немов ревучий лев. Його мета — залякати, сіяти страх, нести руйнування й, зрештою, смерть для нашого духу. Він — брехун, звинувачувач і ошуканець. Але ось у чому річ: сатана має силу тільки тоді, коли ми самі її йому віддаємо. Насправді він усього лише маленька зелена змійка, що вдає отруйну кобру — і робить це завдяки нашій неуважності.

Тому одягайте духовну броню! Натягніть рукавички! Нам потрібно бути пильними. Сповільнити темп життя. Йти далі з відкритими очима — усвідомлюючи, що ворог поруч. Але найважливіше — пам’ятати: він не має жодної влади над нами, якщо ми не дозволимо страху опанувати серце.

Того літа, збираючи боби (в рукавичках), я ще кілька разів бачила ту саму змійку, що ховалася в листі. Я робила крок назад, глибоко вдихала — і знову продовжувала робити те, що мала зробити. Пильна. Уважна. Але не налякана.

Чи заважають вам страхи рухатися вперед? Чи передаєте ви ворогу свою силу? Стійте міцно. Тримайтеся віри!