Вступ до «Розум — поле битви»Зразок

Спершу страждання

А Бог усякої благодаті (Який наділяє всіма благословеннями й прихильністю), що покликав вас до вічної (власної) слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. – 1 Петра 5:10

Чому нам доводиться страждати? Якщо Бог справді нас любить, то чому з нами трапляється щось погане? Я часто чую подібні питання. Тисячоліттями розумніші за мене люди шукали відповіді на ці запитання, але й досі не знайшли. Тож я навіть не намагаюся долучитися до процесу пошуку, а тому не відповідаю на такі запитання. Я лише зауважую: «Одначе, лише благослови нас Бог після того, як стали віруючими, і на додачу забери Він від нас усі страждання, негаразди й потрясіння, чи не був би це спосіб підкупити людей вірою?»

Затямте, Бог не діє таким чином. Господь прагне, щоб ми приходили до Нього з любові, маючи розуміння, чого потребуємо, — ми настільки нужденні, що лише Він спроможний задовольнити всі наші потреби.

Правда в тому, що від народження й до моменту, коли підемо додому до Ісуса, час від часу ми страждатимемо. Деякі люди мають складніші завдання, ніж інші, але страждання все одно залишиться стражданням. Також я розмірковую про таке: невіруючі люди спостерігають за нашим зверненням до Бога по допомогу серед проблем і труднощів, а також бачать наші перемоги. Я впевнена, для них це є свідченням, яке, можливо, не завжди приведе їх до Христа, але точно вкаже на присутність Бога в нашому житті й дасть усвідомлення чого їм бракує.

Так, ми страждатимемо. Днями в мене виникла нова думка: страждання призводять до вдячності. Усвідомлюючи хаотичність свого життя, ми звертаємося до Господа по допомогу, і Він як люблячий Батько відповідає на наші молитви, звільняючи нас. Бог говорить до нас і втішає нас, а результатом стане наша вдячність.

Існує проміжок часу між стражданням і подякою — саме тоді диявол атакує наші думки. Він може почати зі слів: «Якби Господь по-справжньому любив тебе, то не зазнав би ти цього». Це витончений спосіб сказати, що служіння Богові є марнуванням часу. Правда в тому, що, незалежно від того, віруючі ми чи ні, у нас будуть проблеми. Проте ми, віруючі в Ісуса Христа люди, матимемо й перемоги, зокрема мир і спокій посеред шторму. Ми зможемо насолоджуватися своїм життям під час негараздів, адже справді віримо, що Бог діє на нашому боці, даруючи свободу. 

Наступною атакою сатани є нашіптування: «Краще не буде. Дарма ви служили Богові. Все саме так і відбувається: коли ти на ділі потребуєш Божої допомоги й довіри, Йому байдуже до тебе. Якщо Він по-справжньому дбає про тебе, то чому дозволяє тобі страждати?» На цьому етапі маємо твердо стояти. Ми можемо віднайти мужність у розповіді про Йова. Мало хто з нас постраждав так само, як він — втратив своїх дітей, свої володіння й здоров’я. Критики звинуватили його в лицемірстві й обмані. Та оскільки ми знаємо, як діє диявол, то розуміємо, що його так звані друзі були знаряддям у його руках. Я впевнена, вони не усвідомлювали, що диявол намагався дістати Йова, використовуючи їхні намовляння. Звісно, їхнє нерозуміння не допомогло їм уникнути цієї участі. Однак Йов, благочестивий чоловік, відмовився слухати. Він заявив: «Ось Він мене вб’є, але я буду чекати й довіряти Йому…» (Йов 13:15). Він відмовився дозволяти дияволу атакувати його розум і змусити його засумніватися в Богові. Йов не розумів, що зробив Бог. Немає жодних ознак Йовового розуміння. Але одне він знав напевно — з ним був Бог; він ніколи не сумнівався в Божій любові і Його присутності.

То яке ставлення ми повинні прагнути завжди мати — стійку впевненість у Божій любові, що каже: «Ось Він мене вб’є, але я буду чекати й довіряти Йому». І нам не потрібне розуміння чи пояснення. Зрештою, я чула таке трактування: «Необхідна покора, а розуміння необов’язкове». Якщо ми страждаємо, то це може стати потужним нагадуванням: ми йдемо тими самими стежками, що деякі з найбільших Божих святих. Повірте, страждали навіть за часів Петра. Тоді не давало спокою римське переслідування; у нашому ж випадку — це люди, які нас не розуміють, або члени родини, що повстають проти нас. Хай там що, але страждання можуть і повинні закінчуватися подякою.

Мій Учителю і мій Боже, пробач мені за одвічне прагнення легкого життя. Я визнаю, що не бажаю страждати; мені не подобається, коли щось іде не на моє, не так, як слід. Але я прошу Тебе допомогти мені набути доброго ставлення й довіритися Тобі в тому, що обернеш усе на добро. Молюся в ім’я Ісуса Христа. Амінь.