Останнє слово не за втратоюЗразок

Бог терплячий

Коли мати Рут Наомі втрачає чоловіка та двох синів, вона каже людям свого рідного міста: «Не називайте мене Наомі (мила); називай мене Мара (гірка), бо Всемогутній зробив моє життя таким гірким» (Рут 1:20-21). 

Наомі відреагувала на ситуацію, як і багато людей. Їй було боляче і вона була засмучена. Як люблячий Бог міг це зробити зі мною? Попри її гнів, Бог не покинув її. Ні, Він терпляче залишався вірним і навіть зрештою знайшов викупителя для неї та Рут у Воазі.  

У цій короткій історії ми бачимо, як Бог віддано дбає про нас, навіть у часи втрати. І Наомі, і Рут мали причини сумувати, кожна втратила свого чоловіка, а Наомі втратила сина, але в цей час Бог дав їм одна одну. Коли Наомі закликає Рут знайти життя для себе, Рут відповідає, виявляючи свою відданість Наомі: «Не змушуй мене залишити тебе саму! Хоч куди б ти пішла, я піду за тобою, хоч де б ти заночувала, і я заночую з тобою. Твій народ буде моїм народом. І твій Бог буде моїм Богом!»  

Через їхню втрату Бог також повернув їх до дому, що привело їх до Воаза, того, хто викупить їх і забезпечить їх. Хоча історія починається з того, що Наомі злиться на Бога, вона закінчується тим, що вона прославляє Його.

Читаючи ці уривки, подумайте про те, як Бог забезпечив вас посеред вашого горя. Як Він залишається вірним, навіть якщо у вас були моменти гніву та гіркоти, як у Наомі?