Псалми 74:1-17
Псалми 74:1-17 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
Навіщо, Боже, Ти залишив нас назавжди? Чи Ти розгнівавсь на Свою отару? Згадай громаду, що колись Твоєю стала, яку Ти викупив як плем’я Собі в спадок. Згадай Сіон, ту гору, що Твоїм осідком стала. Пройди по цих руїнах предковічних, вернись до ворогом сплюндрованого храму. Лунав у храмі ворогів військовий гук, про перемогу їхню ватри сповіщали. Немов сапою воїни бур’ян сікли, вони сокири й сікачі пустили в хід, аби понівечити різьблені панелі у Твоєму храмі. А потім підпалили святу оселю Божу, поруйнували до цеглинки храм, який звели Тобі на славу. Гукаючи собі: «Круши!» Вони спалили всі святі місця побачень з Богом. Ми вже не бачили своїх знамень, немає більш пророка, і ніхто не скаже з нас, як довго це ще буде. Як довго, Боже, збиткуватися ворогам над нами? Чи ж Ти дозволиш осквернить навік ім’я Твоє? Чому відняв від нас Ти рятівну Свою могутність? Яви Свою потугу, винищи їх вщент. Бог був царем моїм одвіку, спасіння Він вершить на цій землі. Своєю владою Ти море розділив, над водами розбив Ти голови чудовиськам морським. Ти потрощив Левіафану голови його віддав пустельним звірам на поживу. Ти змушуєш струмки і ріки бігти, Ти висушив річки, що вічно струмували. І день, і ніч в Твоїй безмежній владі, і місяць, й сонце — витвір рук Твоїх. Ти встановив кордони землям, Ти витворив літо й зиму.
Псалми 74:1-17 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
Наука Асафова. Д ля чого відкинув єси нас, Боже, на віки, палає гнїв твій на стадо пасовиска твого? Спогадай твою громаду, що зєднав її оддавна, - ізбавив, як твоє наслїддє, тую гору Сион, на котрій ти осївся! Зверни стопи твої до недавньої руїни! Все у сьвятинї зруйнував ворог. Рикають вороги твої серед зборів твоїх; поставили знаки свої як знамена. Вони, як той, що сокирою замахнув в гущавинї лїса, І тепер вони топором і молотами розбивають різьбу його. З пожаром пустили сьвятиню твою, осквернили дім імені твого. Сказали в серцї своїм: Нуте, винищимо їх до ноги! - Пустили з димом всї Божі собори на землї. Знамен наших ми не бачимо: нема більш пророка, й нема між нами, хто б знав, доки так буде. Доки, Боже, буде ругатись гнобитель? Чи вічно буде ворог зневажати імя твоє? Чому здержуєш руку твою і правицю твою? Із лона твого допусти конець! Бог царь мій з поконвіку, що дає спасеннє на землї. Ти роздїлив море силою твоєю, розбив голови змиїв морських. Ти потрощив голову левіятана, дав його на поживу людям в пустинї. Ти вітворив жерела і потоки; ти висушив прудисті ріки. І день твій і ніч твоя; ти сотворив сьвітло і сонце. Ти утвердив всї гряницї землї; ти постановив лїто і зиму.