Йов 23:2-9 - Порівняти всі версії

Поділитись

Моя мова й сьогодні гірка, тяжче страждання моє за стогнання мої... О, якби то я знав, де Його я знайду, то прийшов би до місця Його пробування! Я б перед обличчям Його свою справу поклав, а уста свої я наповнив би доводами, розізнав би слова, що мені відповість, і я зрозумів би, що скаже мені. Чи зо мною на прю Він з великою силою стане? О ні, тільки б увагу звернув Він на мене! Справедливий судився б там з Ним, я ж назавжди б звільнивсь від свойого Судді. Та піду я на схід і немає Його, а на захід удамся Його не побачу, на півночі шукаю Його й не вхоплю, збочу на південь і не добачаю...

«Навіть сьогодні скаржусь гірко, я стогну, та тверда й важка рука у Бога. Як я хотів би знати, де його знайти, щоб міг дістатися туди, де Він живе. Я розповів би по порядку все, як сталось, я б мовив переконливі слова. Я знав би відповідь Його тоді і зрозумів би, що мені сказати Він має. Хіба почав би Бог зі мною сперечатись, лиш правом сили скориставшись? Ніколи! Він би слухати мене почав. Тоді людина чесна з Ним судитися б могла, і я б звільнивсь нарешті від судових справ. Вперед іду я, а Його немає, вертаюся назад, Його не помічаю. Якщо ліворуч Він, я повернусь і не впізнаю, коли праворуч, тоді не помічу Його й там.

Так, я знаю, що недосяжним є моє звинувачення, і Його рука тяжкою стала на моєму стогнанні. Тож хто взнає, що я знайду Його і прийду до кінця справи? Скажу свій суд, а мої уста наповню обвинуваченням. Якби я знав слова, які Він мені скаже, коли б я збагнув, що Він мені сповістить! Навіть якщо з великою силою прийде на мене, то й тоді з погрозами не нападе на мене. Адже в Нього правда і звинувачення, нехай же доведе мій суд до кінця! Бо піду до попереднього, і мене більше немає. Але про те, що в кінці, що знаю? Як зліва Він щось зробить, і не взнаю. Обійме правицею, і не побачу.

Ще й сим разом бесїда моя гірка; бо ж і страдання мої більші, нїж стогнання мої. О, коли б я знав, де знайти його (Бога), й зміг доступити до престолу його! Я виясив би перед ним справу мою, й уста мої сповнились би оправдуваннєм; Я б тодї знав, якими словами він менї відповів би, й зрозумів би, що би він менї сказав. Та чи ж став би то він у повній своїй силї зо мною спорити? О, нї! нехай би тільки звернув увагу на мене. Тодї я, як праведник, міг би розправлятись із ним - і я на все одержав б виправданнє від суддї мого. А то я йду вперед - і нема його, повертаю назад і не зустріну його. Чи робить він що по лївій сторонї, я не бачу; чи скритий десь по правій, я не догляну.