Екклезiяст 6:1-12
Екклезiяст 6:1-12 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
Лихий випадок бачив я під сонцем, це тяжким тягарем лягає на людину. Бог дає людині багатство, скарби, шану, тож вона має все, чого бажає, але Бог не дає людині насолоджуватися набутим. Замість неї чужинець користується всім. Це безглуздо й сумно. Скажімо, у батька є сто дітей, і живе він багато років, але не може насолоджуватися щастям, його навіть не поховають як годиться. Як на мене, краще мертвонародженому, ніж йому. Хоч із безглуздям він приходить і в темряву відходить, і темрява вкриває ім’я його. Хоча він і не бачив сонця й нічого ще не пізнав, та має більше спокою, ніж згаданий чоловік. Живи хоч дві тисячі років, але якщо не пізнаєш щастя, то хіба не всі ми йдемо в одне й те саме місце? Людина трудиться весь час, щоб досхочу поїсти, та голод свій ніколи не вгамує. Які ж бо переваги має мудрий над дурним? І що отримує бідняк, який уміє жити? Все ж ліпше та синиця у руці, ніж недосяжний журавель у небі. Все це марнота, як ловити вітер в полі. Все суще вже дістало ймення, і вже відомо, що таке людина. Не позмагаєшся із тим, хто дужчий. Адже що більше слів, то марнотніше. Яка із цього користь людям? Хто знає, що людині краще в цьому короткому безглуздому житті, через яке вона проходить, ніби тінь? Хто скаже їй, що буде після неї в цьому світі?
Екклезiяст 6:1-12 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
Є ще зло, що я бачив під сонцем, і багато його між людьми: Ось людина, що Бог їй багатство дає, і маєтки та славу, і недостатку ні в чому, чого зажадає, не чує вона для своєї душі, але Бог не дав влади їй те споживати, бо чужа людина те поїсть: Це марнота й недуга тяжка!... Якби сотню дітей наплодив чоловік, і прожив пречисленні літа, і дні віку його були довгі, але не наситилась добрим душа його, а до того не мав би й належного похорону, то кажу: недоноскові краще від нього!... Бо в марноті прийшов він, і в темряву йде, і в темряві сховане буде імення його, ані сонця не бачив він, ані пізнав: йому спокійніше від того!... А коли б він жив двічі по тисячі літ, та не бачив добра, то хіба не до місця одного все йде? Увесь труд людини для рота її, і пожадання її не виповнюються. Бо що більшого має мудрець, ніж безглуздий, що має убогий над те, що перед живими уміє ходити? Краще бачити очима, аніж мандрувати жаданнями, і також це марнота та ловлення вітру... Що було, тому ймення його вже надане давно, і відоме, що він чоловік, і він не може правуватися з сильнішим від нього, бо багато речей, що марноту примножуть, але яка користь від них для людини? Бо хто знає, що добре людині в житті, за небагатьох днів марного життя її, які пробуває вона, немов тінь? Та й що хто розкаже людині, що буде під сонцем по ній?
Екклезiяст 6:1-12 Переклад Р. Турконяка (УТТ)
Є зло, яке я побачив під сонцем, і воно велике на людині. Чоловік, якому Бог дасть багатство, маєтки і славу, і в його душі немає браку ні в чому, що забажає, та Бог не дасть йому владу із цього їсти, бо чужий чоловік його їсть. Це марнота і тяжка. Якщо чоловік народить сто дітей і поживе багато років, і дуже численні будуть дні його років, і його душа не насититься добром, і не було для нього гробниці, я сказав: Недоношеному краще за нього, бо він прийшов у марноті й відходить у темряві, і його ім’я покриється темрявою, і він сонця не побачив і не пізнав, у нього спокій більший, аніж у того. І якщо він пожив до повороту тисячі років, і не знав праведності, то хіба не все йде до одного місця? Усякий труд людини — для її уст, і душа не насититься. Адже яка користь мудрому над нерозумним? Бо бідний пізнав, як ходити перед життям. Зір очей кращий, ніж у того, що ходить душею. І це — марнота і бажання духа. Якщо щось сталося, вже дано йому ім’я, і знано, хто є чоловік, і не зможе судитися із сильнішим від нього. Адже є численні слова, що множать марноту. Що корисне для людини? Бо хто знає, що добре для людини в житті: число днів життя його марноти? І він провів їх у тіні. Бо хто сповістить людині, що після нього буде під сонцем?
Екклезiяст 6:1-12 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
Ще одно лихо бачив я під сонцем, а його не трохи між людьми: Буває такий чоловяга, що Бог дає йому достатки, скарби й честь, та й не знає душа його недостачі в нїчому, чого бажає, та не дав йому Бог розуму, хіснуватись тим, а чужий тим користуєсь; се марнота, се сумна річ! Коли б у такого чоловіка була цїла сотня дїтей, і він жив лїта многі, - та й ще умножились днї життя його, а як душа його не втїшається добром, та не було б йому й похорону, то я скажу: щасливший над його плод, перед часом народжений; Сей бо нагло прийшов та й відійшов у темряву, й не знане імя його; Він навіть не видїв і не знав сонця і він спокійнїйший, нїж той. А той, хоч би прожив дві тисячі років, не веселившись добром сво- їм, - хиба ж не все пійде в однакове місце? Вся праця в людини - для її рота, а душа її не насичуєсь. Чим же переважує розумний дурного? або такий тихий, що вміє обходитись із людьми? Однакже лучше бачити перед очима, нїж тільки жадати. І тут марнота та й утома духа. Що є на сьвітї, тому дано імя, й знають, що се - чоловік та й що годї йому правуватись із дужчим. Багато таких річей, що прибільшують марноту; та що лучше чоловікові? Хто ж знає, що добре про чоловіка в часї марного життя його, що проходить, як тїнь? І хто скаже йому, що буде послї його під сонцем?