Екклезiяст 2:17-23 - Порівняти всі версії

Поділитись

І життя я зненавидів, бо противний мені кожен чин, що під сонцем він чиниться, бо все це марнота та ловлення вітру!... І зненавидів я ввесь свій труд, що під сонцем трудився я був, бо його позоставлю людині, що буде вона по мені, а хто знає, чи мудрий той буде чи нерозумний, хто запанує над цілим трудом моїм, над яким я трудився й змудрів був під сонцем? Це марнота також... І я обернувся чинити, щоб серце моє прийшло в розпач від усього труда, що чинив я під сонцем... Бо буває людина, що трудиться з мудрістю, зо знанням та із хистом, та все полишає на долю людині, яка не трудилася в тому: Марнота й оце й зло велике! Та й що має людина зо всього свойого труда та із клопоту серця свого, що під сонцем працює вона? Бо всі дні її муки, а смуток робота її, і навіть вночі її серце спокою не знає, теж марнота й оце!...

От і зненавидів я життя, бо все, що в ньому було, викликало в мене огиду. Адже все марне, як ловити вітер в полі. Я зненавидів плоди тяжкої праці, заради яких гнув спину. Адже мені доведеться залишити їх тим, хто прийде після мене. А хто знає, бути йому мудрим, чи дурним? Але ж він матиме владу над усім тим, заради чого я так тяжко трудився на цьому світі, заради чого я набирався мудрості. Це також безглуздо. І засмутилося моє серце, споглядаючи, скільки я напрацював на цьому світі. Хоч людина й працює, вкладаючи мудрість, знання та вміння, вона передає все це тому, хто заради цього палець об палець не вдарив. В цьому також вбачаю марноту й велике зло. Що ж випадає людині за всю ту працю, той піт, пролитий на цьому світі? Адже все її життя — то біль, а всі її заняття — печаль. Навіть уночі розум людини не відпочиває. І в цьому марнота.

Я зненавидів життя, бо лукаве переді мною творіння зроблене під сонцем, бо все — марнота і бажання духа. Я зненавидів увесь мій труд, яким я працюю під сонцем, бо залишаю його людині, що буде після мене. І хто знає, чи мудрий буде, чи дурний? І він володітиме всім моїм трудом, яким я працював, і яким я мудрував під сонцем. Та це ж — марнота. І я відвернувся, щоб відставити від мого серця весь труд, яким я трудився під сонцем. Бо є чоловік, труд якого в мудрості, у пізнанні та в мужності, і чоловік, який не трудився в ньому, дасть йому його частку. Це — марнота і велике зло. Бо що буває із чоловіком в усьому його труді та в бажанні його серця, яким він трудиться під сонцем? Адже всі його дні є днями страждань і гніву, його плутанина, і вночі його серце не спить. Це ж є марнота.

І зробилось менї життє ненавидним, і огидло менї все, що дїється під сонцем; бо все воно марнота й утома духа. І зненавидїв я всю працю мою, що працював під сонцем; бо маю все те зіставити другому, хто постане по менї. А хто знає, чи він буде мудрий, чи дурний? Однакже він буде панувати над тим усїм, що я трудом здобував, та показав себе мудрим під сонцем. І ось - марнота! І я одвернувся й вговорював моє серце, відречись усього, над чим працював під сонцем; Инший бо працює з розумом, розсудливо й корисно, та й мусить покинути працю свою комусь такому, що не робив нїчого в тому, як коли б воно йому належалось. Се марнота, се річ вельми сумна! Бо що буде чоловікові за всї працї його, що томив себе, й за всю журбу серця свого під сонцем? Щодня він журився й побивався, ба й у ночі не було впокою. Чи ж не марнота се?