Екклезiяст 12:1-7 - Порівняти всі версії

Поділитись

І пам’ятай в днях юнацтва свого про свого Творця, аж поки не прийдуть злі дні, й не наступлять літа, про які говорити ти будеш: Для мене вони неприємні! аж поки не стемніє сонце, і світло, і місяць, і зорі, і не вернуться хмари густі за дощем, у день, коли затремтять ті, хто дім стереже, і зігнуться мужні, і спинять роботу свою млинарі, бо їх стане мало, і потемніють ті, хто в вікно визирає, і двері подвійні на вулицю замкнені будуть, як зменшиться гуркіт млина, і голос пташини замовкне, і затихнуть всі дочки співучі, і будуть боятись високого місця, і жахи в дорозі їм будуть, і мигдаль зацвіте, й обтяжіє кобилка, і загине бажання, бо людина відходить до вічного дому свого, а по вулиці будуть ходити довкола голосільники, аж поки не пірветься срібний шнурок, і не зломиться кругла посудина з золота, і при джерелі не розіб’ється глек, і не зламається коло, й не руне в криницю... І вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його!

У юні дні не забувай Творця до того, як біда покличе, до того, як прийдуть роки, коли вже скажеш: «Я не маю втіхи!» Пам’ятай свого Творця, поки молодий, до того ще, як сонце й світло потьмяніють і почорніють зорі й місяць, і за грозою набігатиме гроза. Не забувай Його до того, коли рукам твоїм не стане сили, коли підкосяться коліна у мужчин, повипадають зуби, і жувати буде нічим, не бачитимуть очі ясно. Тоді і звуки з вулиці, немов крізь ставні, і навіть гуркіт жорен нечутним стане; пісень дівочих не почуєш, але пташиний спів тебе, безсонного, розбудить. У той час ти боятимешся висоти й розбою на дорогах, коли волосся стане білим, як мигдаль, покритий цвітом, коли ходитимеш з трудом, як розжиріла сарана, коли бажань уже не буде, коли в оселю вічну люди йдуть і їх жалобниці в останню путь проводять. Поки ще цілий срібний ланцюжок і келих золотий не похилився, і глек біля струмка не тріснув, й коловорот з колодязя не впав. Повернеться у землю порох, звідки вийшов, а дух життєвий вернеться до Бога, звідки вийшов.

І в дні твоєї молодості згадай Того, Хто тебе створив, аж доки не прийдуть дні злі, і надійдуть роки, в яких скажеш: Немає мені в них задоволення. Доки не померкне сонце, світло, місяць і зірки, і повернуться хмари після дощу. У день, в який зрушаться сторожі дому та зігнуться мужі сили, і бездіяльні будуть жінки, що мелють, бо зменшилися числом, і потемніють ті, що їх видно крізь дірку. І замкнуть двері на торговиці в немочі голосу жінки, що меле, і підніметься на голос горобця, і впокорені будуть усі дочки співу. З висоти побачать, і жахи на дорозі. І зацвіте мигдаль, і розтовстіє сарана, і розсіється кипарис, бо людина пішла до свого вічного дому, і оточили торговицю ті, що оплакують. Доки не знищиться срібний шнурок, і розбитим буде чисте золото, знищеним буде відро біля джерела, колесо побіжить до ставу, і порох повернеться в землю, як був, а дух повернеться до Бога, Який його дав.

Памятай про твого творця замолоду, покіль не прийшли днї лихі й не настали роки, що про них казати меш: "Не до вподоби вони менї", Покіль не померкли сонце й сьвітло, місяць і зорі, й не насупились хмари по дощі, Тодї, як затремтять сторожі будівлї й хоробрі позгинаються, й мелючі перестануть молоти, бо їх мало зосталось, і запоморочаться ті, що дивляться крізь вікна, І зачиняться двері на улицю; замовкнуть жорна; коли вставати муть, як засьпіває півень, а дочки сьпіву помовкнуть; І висоти стануть їм страшні, а на дорозї будуть боятись; і зацьвіте дерево мігдалове, й ковалик отяжіє, та й кріп розсиплесь; бо ось відходить чоловік у свою вічну домівку, а плакальники готові вже, провожати його улицею; - Докіль не порвався срібний ланцюжок і не розірвалась золота повязка; не розбився глек над криницею та не поломилось колесо над колодїзом; І не вернеться персть, у землю чим вона й була; а дух вернеться до Бога, що дав його.