2-а Самуїлова 14:1-33 - Compare All Versions

Поділитись

А Йоав, син Церуї, пізнав, що цареве серце прихилилося до Авесалома. І послав Йоав до Текої, і взяв звідти мудру жінку, та й сказав до неї: Удавай жалобу, і вберись у жалобні шати, і не намащуйся оливою, і будеш, як та жінка, що багато днів у жалобі за померлим. І прийдеш ти до царя, та й скажеш до нього таке то слово. І Йоав поклав ці слова в її уста. І говорила та текоїтянка до царя, і впала на обличчя своє на землю, і вклонилася та й сказала: Поможи, царю! І сказав до неї цар: Що тобі? А та відказала: Та я жінка вдова, а чоловік мій помер. А в невільниці твоєї двоє синів. І посварилися вони обидва в полі, а рятівника між ними не було, і вдарив один одного, та й убив його. А ось увесь рід устав на невільницю твою та й кажуть: Видай убійника свого брата, і ми вб’ємо його за душу його брата, якого він убив, і вигубимо також спадкоємця. І погасять вони останню іскру мою, яка позосталася, щоб не лишити моєму чоловікові ані ймення, ані нащадків на поверхні землі... І сказав цар до тієї жінки: Іди до свого дому, а я накажу про тебе. І сказала та текоїтянка до царя: На мене, пане мій царю, той гріх, та на дім мого батька, а цар та трон його невинні. І сказав цар: Того, хто буде говорити на тебе, приведеш його до мене, і він більш уже не займе тебе. Та вона відказала: Нехай згадає цар Господа, Бога свого, щоб не помножити на згубу месника за кров та щоб вони не погубили мого сина. А він відказав: Як живий Господь, не впаде на землю й волосина сина твого! І сказала та жінка: Нехай но невільниця твоя скаже слово до свого пана царя! А він відказав: Говори! І сказала та жінка: А чому ти так думаєш проти Божого народу? Бо цар, коли сказав таке слово, сам себе обвинуватив, бо цар не вертає свого вигнанця. Бо ми конче помремо, і ми як та вода, вилита на землю, що її не зібрати. Та Бог не знищить душі, і Він задумав не відвернути від Себе відігнаного. І оце тепер прийшла я сказати панові моєму цареві оцю справу, бо той народ настрашив мене. І сказала твоя невільниця: Нехай скажу я цареві, може виконає цар слово своєї невільниці. Бо цар вислухає, щоб урятувати свою невільницю з руки того чоловіка, що хоче вигубити мене та мого сина разом із Божого спадку. І сказала твоя невільниця: Нехай станеться слово мого пана царя на втіху мені, бо мій пан цар як Ангол Божий, і розуміє добре та зле. А Господь, Бог твій, буде з тобою! А цар відповів та й сказав до тієї жінки: Не заховай передо мною нічого, про що я спитаю тебе. І сказала та жінка: Нехай же говорить пан мій цар! І цар сказав: Чи не Йоавова рука з тобою в усьому цьому? І відповіла та жінка та й сказала: Як жива душа моя, пане мій царю, не можна відхилитися ані праворуч, ані ліворуч від усього, що говорив мій пан цар, бо твій раб Йоав він наказав мені це, і він уклав в уста твоєї невільниці всі ці слова. Щоб змінити вигляд тієї справи, раб твій Йоав зробив оцю річ. А пан мій мудрий, як мудрий Божий Ангол, щоб знати про все, що на землі. І сказав цар до Йоава: Ось зробив ти цю річ, тож піди, поверни того юнака, Авесалома! І впав Йоав на обличчя своє на землю, і поклонився, та й поблагословив царя. І сказав Йоав: Сьогодні раб твій пізнав, що знайшов ласку в очах твоїх, пане мій царю, бо цар виконав прохання свого раба. І встав Йоав і пішов до Ґешуру, і привів Авесалома до Єрусалиму. А цар сказав: Нехай він вернеться до свого дому, але обличчя мого не побачить. І вернувся Авесалом до дому свого, та царського обличчя не бачив. А такого вродливого мужа, як Авесалом, не було в усьому Ізраїлі, щоб був так дуже хвалений, від стопи ноги його й аж до верху голови його не було в ньому вади. А коли він голив свою голову, а голив він щороку, бо тяжке було волосся на ньому, тому голив його то важив волосся голови своєї на двісті шеклів царської ваги. І народилися Авесаломові троє синів та одна дочка, а ім’я їй Тамара. Вона була жінка вродлива з вигляду. І сидів Авесалом в Єрусалимі два роки часу, а царського обличчя не бачив. І послав Авесалом до Йоава, щоб послати його до царя, та він не хотів прийти до нього. І послав він іще другий раз, та той не хотів прийти. І сказав він до своїх слуг: Погляньте на Йоавову ділянку поля, що поруч мого, а в нього там ячмінь, ідіть і підпаліть його огнем. І Авесаломові слуги підпалили ту ділянку поля огнем. Тоді Йоав устав і прийшов до Авесалома до дому, та й сказав йому: Нащо слуги твої підпалили огнем ту мою ділянку поля? І сказав Авесалом до Йоава: Я ж посилав до тебе, говорячи: Прийди сюди, і нехай я пошлю тебе до царя сказати: Чого я прийшов із Ґешуру? Добре було б мені ще лишатися там. А тепер нехай я побачу царське обличчя, а якщо є на мені гріх, то нехай уб’є мене... І прийшов Йоав до царя, і розповів йому те. І покликав він Авесалома, а той прийшов до царя та й поклонився йому обличчям своїм до землі. А цар поцілував Авесалома...

Йоав, син Зеруї, знав, що цар гнівається на Авесалома. От Йоав і послав свого слугу до Текоа, щоб той доставив йому мудру жінку. Він їй наказав: «Удавай, що ти в жалобі. Вберись у жалобну волосяницю і не намастися оливою. Поводься, як жінка, що багато днів оплакує померлого. А потім прийди до царя і скажи йому ось що». І Йоав розповів їй, якими словами звернутися до царя. Коли жінка з Текоа прийшла, вона поклонилася цареві шанобливо до землі й мовила: «Допоможи мені, о царю!» Цар запитав: «Що непокоїть тебе?» Вона розповіла: «Насправді я вдова, мій чоловік помер. Було у твоєї слуги двоє синів. Вони зчепилися в бійці на полі, і нікому було їх розборонити. Один ударив другого так, що той загинув. А тепер весь рід збурився проти твоєї слуги. Вони вимагають: „Віддай нам того, хто брата свого забив; ми його стратимо, бо він відняв життя у свого брата, вбивши його. Так ми знищимо спадкоємця”. Адже вони погасять останню жарину, віднімуть ім’я мого чоловіка, віднімуть спадкоємця на цій землі». Цар наказав жінці: «Йди додому, а я видам наказ щодо тебе». Але жінка з Текоа сказала йому: «Мій володарю, царю, нехай вина лежить на мені та на родині мого батька, щоб ні цар, ані його трон не були винними». Цар відповів: «Якщо хтось посміє щось сказати тобі, приведи того чоловіка до мене, і більше він тебе не потурбує». Вона на це відповіла: «Нехай тоді цар закличе Господа Бога у свідки й не допустить кривавої помсти, щоб мій син не був убитий, щоб не множити лиха». «Присягаюся життям Господа, — запевнив цар, — що жодна волосина з голови твого сина не впаде». Тоді жінка знову звернулася до царя: «Дозволь твоїй рабі слово мовити, царю-володарю». «Говори», — дозволив цар. Жінка сказала: «Чому ж тоді так намислив ти проти народу Божого? Коли цар таке сказав, хіба не звинувачує він себе? Адже цар і досі не повернув сина, якого прогнав. Як та вода, що пролилася на землю й не буде зібрана, так і ми мусимо помирати. Але Господь не відбирає життя, Він робить так, щоб вигнанець не був Ним покинутий. І ось я прийшла сказати це моєму володарю-царю, бо люди мене злякали. Твоя слуга подумала: „Я поговорю з царем, може, він і послухається своєї слуги. Може, цар погодиться врятувати свого раба від рук людини, яка збирається відсікти й мене, й мого сина від спадку, що його Бог нам вручив”. І ось твоя раба говорить: „Нехай слово мого володаря-царя принесе мені спокій, адже мій цар-володар, ніби Ангел Божий, який знає, що таке добро, а що таке зло. Нехай буде з тобою Господь, твій Бог”». Цар на те відповів жінці: «Не приховуй від мене відповіді на те, про що я тебе спитаю зараз». «Нехай говорить мій володар-цар», — сказала жінка. Цар запитав: «Чи немає в цій справі руки Йоава?» Жінка відповіла: «Присягаюся твоїм життям, мій володарю-царю, ніхто не може повернутися ні праворуч, ні ліворуч від мовленого моїм володарем-царем. Так, то справді твій раб Йоав мене навчив це зробити, то він вклав оці слова в голову твоєї раби. Твій слуга Йоав зробив все це, щоб ти по-іншому зглянувся на обставини. Мій володар має мудрість Божого Ангела, тож йому відомо все, що діється на землі». Цар сказав Йоаву: «Що ж, гаразд, зроблю це. Іди й повертайся з юнаком Авесаломом». Йоав у шані впав на землю й благословив царя. Йоав сказав: «Сьогодні твій раб зрозумів, що знайшов милість у твоїх очах, володарю-царю, адже ти виконав прохання раба твого». І пішов Йоав до Ґешура й повернувся до Єрусалима разом з Авесаломом. Цар наказав: «Він мусить повернутися додому; я не зустрінуся з ним». Так і пішов Авесалом додому, не побачивши царя. У всьому Ізраїлі не було гарнішого чоловіка, ніж Авесалом. З голови до п’ят він був бездоганний. Хоч коли б він постригся, а він час від часу зрізав волосся, бо важко було тримати голову, він зважував волосся, і важило воно двісті шекелів за царською мірою. В Авесалома народилися три сини й донька. Дівчинку назвали Тамар. І виросла вона дуже вродливою жінкою. Два роки прожив Авесалом в Єрусалимі, ні разу не побачивши царського обличчя. І послав Авесалом по Йоава, сподіваючись відрядити його до царя, але Йоав відмовився. Послав Авесалом по нього вдруге, але Йоав не йшов. Тоді він наказав слугам: «Бачите, поле Йоава поруч з моїм, на ньому ячмінь росте. Ідіть і підпаліть його». Так і зробили слуги Авесалома, вони підпалили поле. Прийшов таки Йоав до Авесалома, зайшов у дім і мовив: «Чому твоя челядь підпалила моє поле?» Авесалом відповів: «Слухай, я посилав до тебе гінця з проханням: прийди, щоб я міг послати тебе до царя з таким запитанням: „Чому я повернувся з Ґешура? Краще було б, якби я там залишився!” Я хочу побачити царя, глянути йому в очі, і якщо я винен у чомусь, нехай ліпше стратить мене». Йоав пішов до царя і все йому розповів. Тоді цар покликав Авесалома. Той з’явився й упав долілиць перед царем. Цар поцілував Авесалома.

Йоав, син Саруї, зрозумів, що серце царя прихильне до Авесалома. Тож Йоав послав до Текоя, наказав узяти звідти мудру жінку і сказав їй: Плач і одягнися в одяг смутку, і будеш, як жінка, яка багато днів плакала над своїм мерцем, підеш до царя і скажеш йому згідно із цим словом. І Йоав поклав слова в її уста. І жінка-текойка ввійшла до царя, припала ниць до землі, поклонилася йому і сказала: Спаси, царю, спаси! І сказав їй цар: Що тобі є? Вона ж відповіла: Я дійсно є жінкою вдовою, а мій муж помер. У твоєї рабині є два сини, і обидва билися на полі, і не було між ними того, хто їх розлучив би, і один вдарив свого брата, і його вбив. І ось весь рід повстав проти твоєї рабині, і вони сказали: Дай того, хто вбив свого брата, і вб’ємо його за душу його брата, якого він убив! Заберемо і вашого спадкоємця! І загасять моє вугілля, яке залишилося, так що не залишиться останку та імені моєму чоловікові на поверхні землі! А цар сказав: Будь здоровою і йди до твого дому, і я дам наказ про тебе! Та жінка-текойка промовила до царя: На мені беззаконня, мій володарю-царю, і на домі мого батька, цар же та його престол невинні! І сказав цар: Хто є той, котрий говорив тобі? Приведеш його до мене, і більше не доторкнуться до нього! Вона ж сказала: Нехай же пригадає цар Господа, Бога свого, щоб не помножився кровний месник, аби вигубити, і хай не погублять мого сина! А він сказав: Нехай живе Господь, ані волосок твого сина не впаде на землю! А жінка сказала: Нехай твоя рабиня скаже слово до царя, мого володаря. Говори! — сказав він. Тож жінка сказала: Навіщо ти задумав це проти Божого народу? Чи це слово з уст царя як провина, щоб цар не повернув свого вигнанця. Адже ми безсумнівно помремо, і будемо, як вода, що проливається на землю, якої не зберуть, і Бог візьме душу, і того, хто задумує відкинути від себе відкиненого. І тепер, я для того і прийшла говорити це слово до царя, мого володаря, бо мене побачить народ, і твоя рабиня скаже: Нехай скаже цареві, може якось виконає цар слово своєї рабині. Бо цар слухає, щоби спасти свою рабиню з руки чоловіка, який шукає забрати мене і мого сина з Божого спадку. Нехай буде слово володаря, мого царя, як жертва, — сказала жінка, — бо володар, мій цар, наче Божий ангел, щоб слухати добро і зло, і твій Господь Бог буде з тобою. І відповів цар, звертаючись до жінки: Не приховай від мене справи, про яку я тебе запитаю. А жінка сказала: Нехай говорить мій володар-цар. І цар запитав: Чи не рука Йоава в усьому цьому з тобою? І жінка відповіла цареві: Як живе твоя душа, мій володарю-царю, немає відхилення ні направо, ні наліво в усьому, що сказав мій володар-цар, бо твій раб Йоав, він наказав мені, і він поклав усі ці слова в уста твоєї рабині. Твій раб Йоав учинив цю справу, щоб перейшло на цей вид мови. А мій володар мудрий, як мудрість Божого ангела, щоб знати все, що в землі! І цар сказав Йоавові: Ось я тобі вчинив за цим твоїм словом! Піди, поверни юнака Авесалома! І Йоав упав долілиць на землю, поклонився і поблагословив царя, і Йоав сказав: Сьогодні твій раб пізнав, що знайшов милість у твоїх очах, мій володарю-царю, бо мій володар-цар виконав слово свого раба. І встав Йоав, пішов до Ґедсура і привів Авесалома в Єрусалим. А цар сказав: Нехай повернеться до свого дому, та хай не побачить мого обличчя! Тож Авесалом повернувся до свого дому і не побачив обличчя царя. У всьому Ізраїлі не було настільки вродливого чоловіка, як Авесалом, — від стопи його ноги і аж до його голови не було в ньому фізичної вади. І коли він стриг свою голову, а було, що він стригся на початку року, бо тяжіло на ньому волосся, і коли він її стриг, то волосся його голови важило двісті сиклів за царським сиклем. В Авесалома народилося три сини і одна дочка, її ім’я — Тимар. Вона була дуже гарною жінкою і стала жінкою Ровоама, сина Соломона, і народила йому Авію. Авесалом перебував у Єрусалимі впродовж двох років і не побачив обличчя царя. І послав Авесалом до Йоава, щоб відіслав його до царя, але той не захотів прийти до нього. І послав до нього вдруге, та він знов не захотів прийти. Тож Авесалом сказав своїм слугам: Погляньте, частина поля Йоава прилягає до мого, і там його ячмінь. Підіть і запаліть його вогнем! І слуги Авесалома спалили його. І прийшли слуги Йоава до нього, роздерши свій одяг, і сказали: Раби Авесалома спалили ділянку вогнем. І встав Йоав, і пішов до Авесалома, до дому, і сказав йому: Навіщо твої слуги спалили мою ділянку вогнем? І сказав Авесалом Йоавові: Ось я посилав до тебе, закликаючи: Прийди сюди і пошлю тебе до царя, щоб сказати: Навіщо я прийшов з Ґедсура? Краще б мені було бути ще там. І тепер ось я досі не побачив обличчя царя! Якщо є в мені несправедливість, то вбий мене! Йоав увійшов до царя і сповістив йому, і він покликав Авесалома, і той увійшов до царя і поклонився йому, і впав долілиць на землю перед обличчям царя, і цар поцілував Авесалома.

Як же постеріг Йоаб, син Саруї, що цареве серце звернулось до Абессалома, Послав Йоаб у Текою, звелїв покликати звідти мудру молодицю та й каже їй: Зробись, наче б ти була в смутку, й надїнь жалібну одежину, ненамащуйся олїєю й повертайся так, нїби ти вже давно побиваєшся по мертвому; І йди до царя й промов до його так і так. І вложив їй Йоаб ув уста, що має говорити. Молодиця з Текої прийшла перед царя, припала, кланяючись, лицем до землї, та й каже: Поможи менї, царю, ой ратуй мене! І спитав її царь: Що тобі? Відказує вона: Ох, я вдовиця, мій чоловік помер; У служебки ж твоєї та було два сини; й посварились вони один з одним на полі, а не було при тому нїкого, щоб їх розвести; от і кинувсь один на свого брата та й убив його. І се вся рідня піднялась проти твоєї служебки та й домагаєсь: Видай нам братогубника, ми вбємо його за братню душу, що він згубив, і наслїдника його викоренимо! Так вони завзялись ізгасити й останню искорку, що менї зісталась, щоб мойму чоловікові нї ймення нї потомків на землї не зоставити. І відказав царь молодицї: Йди в супокою до дому, я прикажу, що треба. Молодиця ж із Текої каже цареві: На менї, мій царю й пане, лежати ме вина й на моїй родинї, царь же й престол його буде неповинний. І відказав царь: Того, хто буде противен тобі, приведи перед мене, він більше не торкне тебе. Вона ж йому: Нехай царь, про Господа, Бога свого, памятає, щоб кровопомстників не прибувало ще більш і не погубили сина мого. А він їй: Як певно, що Бог жив, нї волосина в сина твого не впаде з голови! Тодї молодиця: Дозволь же твоїй служебцї промовити мойму цареві й панові ще слово! І відказав: промов. І каже молодиця: Чого в тебе таке на умі проти люду Божого? Вирекши царь такий вирок, обвиноватив сам себе, бо свого вигнанника не кличе царь назад. Ми ж мусимо померти й будемо як та вода, що вилито на землю, нїхто бо її не візьме назад, а Бог не бажає погубити душу, й мислить, як би не відкинути від себе й того, що його відкинули. Тепер же я прийшла, сказати мойму цареві й панові се слово, тому що люде завдали менї страху; от служебка твоя й думає: поставлю я се перед царем, може царь уволить волю раби своєї; І певно, що царь вислухає й визволить рабу свою з людських рук, що задумали мене й сина мого заразом із наслїддя Божого викоренити. Тим раба твоя подумала: Слово мого царя й пана заспокоїть мене, бо мій царь і пан рівня ангелові Божому, бо він і добре й ледаче вислуховує; й нехай Господь, Бог твій, буде з тобою! І озвався царь і рече до молодицї: Не втаюй від мене того, про що в тебе поспитаю. І відказала молодиця: Нехай тільки промовить мій царь і пан. І питає Давид: Чи не Йоаба рука з тобою в цїй справі? І відказала молодиця: Так певно, як ти жив, мій царю й пане; неможливо звернути нї праворуч, нї лїворуч із того, що промовив царь мій й пан; так, се твій слуга Йоаб дав менї наказ і він усї ті слова вложив в уста рабі твоїй. Щоб прикладом дати речі таке лице, навчив мене слуга твій Йоаб; та мій пан такий мудрий як Божий ангел, і знає все, що на землї. І рече царь Йоабові: Нехай буде по твоєму! Йди ж та поклич назад молодика Абессалома до дому. І впав Йоаб ниць на землю, благословляючи царя, й каже: Тепер знає твій раб, що царь і пан мій милостивий до мене, бо царь уволив волю раба свого. І пустивсь Йоаб у дорогу в Гессур і привів Абессалома назад у Ерусалим. Царь же заявив: Нехай собі вертається в господу, менї ж на очі не попадається. І вернувсь Абессалом у господу й не показувавсь на очі цареві. Такого вродливого, як Абессалом не було в усьому Ізраїлї та й такого вихвалюваного як він: від пяти до тїмя на голові не було на ньому хиби. Як він стриг на голові волоссє, а стригся він що року, бо волосся в його було стільки, що йому було важко, то волоссє з голови його важило двістї секлів по царській вазї. Було ж ув Абессалома три сини й одна дочка, на ймя Тамара, вона була женщина вельми вродлива. Оце же Абессалом жив у Ерусалимі два роки, не показуючись на очі цареві. Тодї ж послав Абессалом покликати Йоаба, щоб його до царя послати, та Йоаб затявсь прийти. І послав він удруге, але він не схотїв прийти. І каже він кметям своїм: Дивітесь, оце Йоабове поле межує з моїм, і вродив у його ячмінь; ійдїте й пустїть його пожаром. І пустили Абессаломові слуги поле пожаром. Піднявсь тодї Йоаб, прийшов до Абессалома в господу й питає: Чому твої кметї пустили на пожар моє поле? І відказав Абессалом Йоабові: Я ж посилав по тебе кажучи: прийди сюди; я пошлю тебе до царя сказати: за чим я вернувсь із Гессуру? Лучче було б менї пробувати там і далїй. Я хочу побачити лице царя. Коли я винуватий, то вбий мене. От і пійшов Йоаб до царя й сказав йому се, й він звелїв кликнути Абессалома. І прийшов той перед царя й кинувсь перед царем ниць на землю. І поцїлував царь Абессалома.