1-а Самуїлова 1:10-20 - Порівняти всі версії

Поділитись

А вона була скорбна духом, і молилася до Господа та плакала гірко. І склала вона обітницю, та й сказала: Господи Саваоте, якщо дійсно споглянеш на біду Твоєї невільниці, і згадаєш мене, і не забудеш Своєї невільниці, і даси Своїй невільниці нащадка чоловічої статі, то я дам його Господеві на всі дні життя його, а бритва не торкнеться його голови. І сталося, коли вона довго молилася перед Господнім лицем, то Ілій пильнував за її устами. А Анна вона говорила в серці своїм: тільки губи її порушувалися, а голос її не був чутий. І вважав її Ілій за п’яну. І сказав до неї Ілій: Аж доки ти будеш п’яною? Витверезись зо свого вина! А Анна відповіла та й сказала: Ні, пане мій, я жінка скорбна духом, а вина та п’янкого напою не пила я. І я вилила душу свою перед Господнім лицем. Не вважай своєї невільниці за негідницю, бо я говорила аж доти з великої своєї скорботи та з туги своєї. І відповів Ілій та й сказав: Іди з миром! А Бог Ізраїлів дасть тобі бажання твоє, яке ти від Нього жадала. А вона сказала: Нехай невільниця твоя знайде милість в очах твоїх! І пішла та жінка своєю дорогою, та й їла, а обличчя її не було вже сумне. І встала вона рано вранці, і вклонилася перед Господнім лицем. І вернулися вони, і ввійшли до свого дому до Рами. І Елкана пізнав свою жінку Анну, а Господь згадав про неї. І сталося по році, і завагітніла Анна, та й сина породила. І назвала вона ім’я йому: Самуїл, бо від Господа жадала його.

Ганні було гірко на душі, тому вона довго плакала й молилася Господу. А потім дала обітницю, мовивши: «О Господи Всемогутній, якщо Ти лишень зглянешся на нещастя слуги Твоєї, згадаєш її й не забудеш Твою слугу, даси їй сина, тоді я віддам його Господу на всі дні його життя: він ніколи не питиме вина чи міцних напоїв, й бритва ніколи не торкнеться його голови!» Коли вона далі молилася Господу, Елі спостерігав за її устами. Ганна молилася серцем, мовчки, хоч і ворушилися її губи, та голосу не було чути. Елі подумав, що вона п’яна, і сказав: «Чи довго ти будеш напиватися? Облиш вино». «Ні, мій володарю, — відповіла Ганна. — Я дуже сумую. Не пила я ні вина, ні пива; виливала я свою душу Господу. Не вважай свою слугу поганою жінкою. Я висловлювала величезну тривогу й роздратування». Елі відповів: «Іди з миром, і нехай Господь Ізраїлю подарує те, чого ти просила в Нього». Вона сказала: «Нехай слуга твоя знайде милість в очах твоїх». Потім пішла своїм шляхом, щось з’їла і не була вже така похнюплена. Рано-вранці вони прокинулися й возвеличили Господа, а тоді повернулися додому в Раму. Елкана спав з дружиною Ганною, і Господь згадав про неї. У належний час Ганна завагітніла й народила сина. Вона назвала його Самуїлом, сказавши: «Бо я просила Господа про нього».

Вона була пригноблена душею і молилася до Господа, і дуже плакала. І вона помолилася молитвою до Господа, кажучи: Адонай Господи, Елоі Саваот, якщо Ти справді зглянешся на приниження Твоєї рабині та згадаєш мене і даси Твоїй рабі насіння чоловічої статі, то я дам його тобі в дар аж до дня його смерті. І він не питиме вина та п’янкого напою, і залізо не підніметься до його голови. І сталося, коли помножила молитви перед Господом, і священик Ілі дивився на її вуста, — вона говорила у своєму серці і її вуста рухалися, та її голосу не було чути, — тож Ілі вважав її за п’яну. І слуга Ілі сказав їй: Доки будеш п’яною? Нехай мине твоє вино, тож піди з-перед Господнього обличчя! Та Анна у відповідь сказала: Ні, володарю, я жінка, в якої тяжкий день, і вина чи п’янкого напою я не пила, а виливаю перед Господом мою душу. Не май твою рабу за хворобливу дочку, бо з великої моєї балакучості продовжила я аж до тепер. А Ілі відповів: Іди в мирі, — сказав він їй, — і нехай Бог Ізраїля дасть тобі згідно з кожним твоїм проханням, яке ти в Нього просила. А вона сказала: Твоя раба знайшла милість у твоїх очах! І жінка пішла своєю дорогою й увійшла до свого помешкання і їла та пила зі своїм мужем, а її обличчя більше не занепадало. І вони встають вранці, поклоняються Господу та ідуть своєю дорогою. І прийшов Елкана до свого дому в Арматаїмі, і пізнав свою жінку Анну, і Господь її згадав, і вона зачала. І сталося через певний час, і вона породила сина, і дала йому ім’я Самуїл, і сказала: Адже я його випросила в Господа, Бога Саваота.

І молилась вона в своїй журбі Господеві і плакала гірко. Та й обреклась таким обітом: Господи Саваот! коли змилосердишся над горем раби твоєї та й згадаєш мене і не забудеш раби твоєї та даси рабі твоїй музького пагоньця, дак я передам його Господеві: по ввесь вік його бритва не доторкнеться голови його. Тим часом як вона так довго перед Господом молилась, Ілїй придивлявсь її устам; Анна ж промовляла тихцем, тільки губами ворушила, голосу ж її не чутно було, то ж Ілїй думав, що вона пяна. От і рече до неї: Чи довго ще останеш пяною? Йди, витверезись. І відказала Анна: Нї, панотченьку: я безщасна людина: вина й впоюючого напитку не пила я, тільки горе серця мого вилила перед Господом. Не вважай рабу твою за ледащу, бо я тільки з великої туги і печалї досї промовляла. І відказав Ілїй: Іди з упокоєм; Бог Ізрайлів спевнить, про що ти його благала. І рече вона: Ой коли б же раба твоя та здобулась на твою ласку! От і пійшла собі молодиця, та й їла і не була вже більш сумна. Назавтра вранцї рано поклонились вони перед Господом та й вернулись додому в Раму. Як же пригорнувсь тодї Елкана до жінки своєї, спогадав про неї Господь, І як надійшла пора, Анна завагонїла та й вродила сина, і назвала його Самуїл: бо (казала): у Бога я випросила його.