РИМЛЯН 4:1-25

Що, скажемо, здобув Авраам, наш прабатько за тілом? Якщо Авраам оправдався ділами, то він має похвалу, але не перед Богом. Бо що каже Писання? Повірив Авраам Богові, і це зараховано йому за праведність! Адже тому, хто робить діла, нагорода зараховується не як благодать, а як належне. А тому, хто не робить, але вірить у Того, Хто оправдує нечестивого, віра його зараховується за праведність. Давид також називає блаженною ту людину, якій Бог зараховує праведність незалежно від діл: Блаженні, кому прощені беззаконня і кому покриті гріхи. Блаженна людина, якій Господь не зарахує гріха! Отже, чи це блаженство є лише щодо обрізання, чи також і щодо необрізання? Ми кажемо, що Авраамові віра зарахована за праведність. Але як зарахована? Тоді, коли він був обрізаний, чи коли був необрізаний? Не після обрізання, а до обрізання! А знак обрізання він одержав як печать праведності через віру, що її мав ще до обрізання, щоби йому бути батьком усіх віруючих, які необрізані, – аби і їм це було зараховано за праведність; щоб так само бути й батьком обрізаних, – не тільки тих, які обрізані, але й тих, хто йде слідами віри, яку, ще будучи необрізаним, мав наш батько Авраам. Адже не Законом дано обітницю Авраамові та його нащадкам, що він стане спадкоємцем світу, а через праведність віри. Бо якщо ті, хто від Закону, – спадкоємці, тоді віра втрачає силу, а обітниця скасовується. Адже Закон спричиняє гнів, а де немає Закону, там немає й переступу. Через це обітниця, – щоб вона була з благодаті, аби бути непорушною для всіх нащадків, – є з віри; і не тільки для того, хто від Закону, а й для того, хто є з віри Авраама, який для нас усіх є батьком; як ото написано: Я настановив тебе батьком багатьох народів – перед Богом, у Якого він повірив, Який оживляє мертвих та називає те, що не існує, як існуюче. Він, усупереч сподіванню, повірив надії, що стане батьком багатьох народів, згідно зі сказаним: Таким буде твоє потомство. Він не ослаб у вірі й не вважав свого тіла, – хоча мав майже сто років, – змертвілим, як і змертвілою утробу Сарри; він не мав сумніву й недовіри щодо Божої обітниці, але зміцнився вірою і віддав славу Богові, і був впевнений, що Бог спроможний виконати те, що йому обіцяв. Тому й зараховано йому це за праведність. Та не було написано тільки для нього одного те, що зараховано йому, але й для нас, бо має бути зараховано й нам, що віримо в Того, Хто воскресив Господа нашого Ісуса з мертвих, Який був виданий за наші переступи й воскрес для нашого оправдання.