Дії Апостолів 27:27-44

Коли настала чотирнадцята ніч, відколи ми носилися в Адріатичному морі, близько півночі моряки стали здогадуватися, що до них наближається якась земля. Опустивши лот , вони виявили двадцять морських сажнів; трохи пропливши, знову опустили лот і виявили п’ятнадцять сажнів. Боячись, щоб нам не натрапити на скелясті місця, вони кинули з корми чотири якорі і чекали настання дня. Коли ж моряки намагалися втекти з корабля і спускали на море човен, вдаючи, ніби хочуть кинути з носа якорі, Павло сказав сотнику й воїнам: Якщо вони не залишаться на кораблі, ви не зможете врятуватись. Тоді воїни перерубали мотузки човна і дали йому впасти. До того, як мав настати день, Павло став вмовляти всіх прийняти їжу, кажучи: Сьогодні чотирнадцятий день, відколи ви, чекаючи, залишаєтесь без їжі і нічого не приймаєте. Тому благаю вас прийняти їжу, бо це послужить для збереження вашого життя; бо ні в кого з вас і волосина з голови не впаде. Сказавши це, він узяв хліб, подякував перед усіма Богові і, розламавши, почав їсти. Тоді всі підбадьорились і самі прийняли їжу. А всіх нас на кораблі було двісті сімдесят шість душ. Наситившись їжею, вони стали полегшувати корабель, викидаючи в море пшеницю. Коли ж настав день, то вони не впізнавали землі, зате помітили якусь затоку з берегом, на який і вирішили, якщо можна, вигнати корабель. Піднявши якорі, вони пустилися в море, одночасно розв’язавши мотузки стерен, і, піднявши за вітром мале вітрило, взяли курс на берег. Натрапивши на косу, вони посадили корабель на мілину, і ніс загруз і залишився нерухомим, а корма розбивалася силою хвиль. Воїни вирішили вбити в’язнів, щоб ніхто, випливши, не втік. Та сотник, бажаючи врятувати Павла, утримав їх від цього наміру і наказав тим, що вміють плавати, першими стрибати в море й виходити на берег; а решті пливти кому на дошках, а кому на чомусь від корабля. Таким чином усі врятувалися на берег.