Того дня Дебора та Варак, син Авіноама, співали таку пісню:
Як відростало волосся в ізраїльтян,
і люди добровільно йшли до війська.
Слався, Господи!
Слухайте, царі!
Правителі, зважайте!
Я співатиму до Господа,
і музика моя — теж Господу, Богу Ізраїлю.
О Господи, коли з Сеїра Ти зійшов,
коли пройшов Ти із Едома,
земля тряслася і з небес лило,
так хмари воду проливали.
І гори рушились перед лицем Господнім,
перед Отим з гори Синай,
перед Господом, Богом Ізраїлю.
За днів Шамґара, Анатового сина,
та у дні Яель каравани не могли пройти,
і доводилось мандрівникам шукати об’їзні шляхи.
Не стало воїнів серед селян,
хоробрих воїнів в Ізраїлі не стало,
аж доки ти, Деборо, не прийшла до них,
мов мати Ізраїлю ти прийшла.
Коли Господь обрав нових лідерів,
щоб битись при брамі міський,
то не знайшлося жодного щита чи меча в Ізраїлі,
хоч люду сорок тисяч там жило.
І моє серце з суддями Ізраїлю,
які на бій зібрали добровольців.
Благословімо Господа!
Ви, ті хто верхи на ослицях білих,
хто на розкішних попонах сидить,
хто йде дорогою — усі ви говоріть про це!
Прислухайтесь до голосу джерел,
які співають Господній перемозі славу
і воїнів Господніх перемозі,
коли Господнє військо до міської брами вийшло.
Вставай, вставай, Деборо! Піднімайся!
Підводься! І пісень співай!
Вставай і ти, Вараче, син Авіноама,
і полонених у неволю поведи.