Діяння Апостолів 27:27-44

Як настала чотирнадцята ніч, нас все несло через Адріатичне море. Десь опівночі моряки відчули, що поруч земля. Вони заміряли глибину, і знайшли, що вона становила біля сорока метрів. Трохи далі заміряли, і виявилося вже тридцять метрів. Остерігаючись наскочити на підводне каміння, моряки скинули з корми чотири якорі. Всі молилися, щоб швидше настав день. Деякі моряки спробували втекти з корабля. Вони спустили рятувальний човен, удаючи, що збираються кинути ще кілька якорів з носа корабля. Та Павло сказав офіцерові й воїнам: «Якщо ці люди не залишаться на борту, не буде вам порятунку». Тоді воїни перерізали канати і скинули рятувальний човен. Перед самим світанком Павло умовляв усіх поїсти, кажучи: «Сьогодні вже чотирнадцятий день напруженого чекання, та ви увесь час нічого не їли. Отож благаю вас трохи попоїсти, бо вам це необхідно, аби вижити, щоб жодна волосина не впала з вашої голови». Сказавши так, Павло узяв хлібину, віддав хвалу Богові перед усіма і, переломивши хліб, почав їсти. Це їх підбадьорило, і самі вони теж трішки поїли. Всього ж на кораблі нас було двісті сімдесят шість душ. Добре поївши, вони почали викидати пшеницю у море, аби полегшити корабель. А як настав день, то побачили вони невідому землю, але помітили затоку із похилим берегом та й вирішили, якщо вдасться, там пристати. Отож, відрубавши якорі, вони залишили їх у морі. Потім моряки відв’язали канати, якими були закріплені керма, й поставивши вітрило за вітром, попрямували до берега. Але потрапивши на піщану мілину, ніс корабля нерухомо загруз, а корму розбивали потужні хвилі. Воїни змовилися повбивати полонених, щоб жоден не міг поплисти й утекти. Але офіцер хотів врятувати Павла і тому утримав їх від цього. Він наказав тим, хто вміє плавати, першими стрибати з корабля в море і добиратися до суші. А решта мусили добиратися до берега на дошках і уламках корабля. Отак усі благополучно дісталися до землі.