Марко 4:13-34

І рече до них: Хиба не знаєте приповістї сієї? як же всї приповістї зрозумієте? Сїяч слово сїє. Що ж над шляхом, се ті, де сїється слово, й, як почують, зараз приходить сатана, й забирає слово, посїяне в серцях їх. Подібно ж і ті, що на каменистому посїяні, котрі, як почують слово, зараз із радостю приймають його, та не мають кореня в собі, а тільки до часу вони; опісля ж, як настане горе або гоненнє за слово, зараз блазнять ся. А ті, що посїяні між терниною, се ті, що слухали слово, та журба сьвіта сього, й омана багацтва, і инші жадоби входять, і глушять слово, й безовочним робить ся воно. А на землю добру посїяні, се ті, що чують слово й приймають, і приносять овощ, одно в трийцятеро, друге в шістьдесятеро, а инше в сотеро. І рече до них: Чи на те приносять сьвітло, щоб ставити його під посудину, або під ліжко, а не щоб на сьвічнику ставити? Нема бо нїчого схованого, щоб не обявилось; і не втаєно, а щоб на яв вийшло. Коли хто має уші слухати, нехай слухає. І рече їм: Вважайте, що чуєте: Якою мірою міряєте, відміряєть ся вам, і прибавить ся вам, що слухаєте. Хто бо має, дасть ся йому; а хто не має, і що має, візьметь ся від него. І рече: Так єсть царство Боже, як коли чоловік, що вкине зерно у землю, та й спить, і встає в ночі і в день, а зерно сходить і росте, як - він не знає. Від себе бо земля родить: спершу траву, потім колос, а далїй повну пшеницю в колосї. Як же доспіє овощ, зараз посилає серпа, бо настали жнива. І рече: Кому уподобимо царство Боже? або до якої приповісти приложимо його? Воно мов зерно горчицї, що, як сїєш його в землю, то воно дрібнїще від усїх зерен, які є на землї; а як посїєть ся, сходить, і робить ся більшим над усї зілля, і ширить велике віттє, так що під тїнню його кублитись може птаство небесне. І многими такими приповістями глаголав їм слово, скільки могли слухати. Без приповістї ж не говорив їм; на самотї ж ученикам своїм вияснював усе.