Якова 3:1-12

Брати мої, хай не буде багато таких, які стають учителями, знаючи, що приймемо більший осуд. Адже всі ми багато грішимо. Коли ж хто не грішить словом, — то досконалий чоловік, здатний приборкати й усе тіло. Ось і коням вкладаємо вуздечку в рот, щоб нам корилися, і керуємо всім їхнім тілом. Ось і кораблі, хоч які великі та гнані бурхливими вітрами, але керуються малим стерном, куди [лише] хоче стерновий. Так само і язик: хоч і малий орган, а дуже хвалиться. Ось який невеликий вогонь, а спалює такий великий ліс! І язик — це вогонь, світ неправди. Язик [так] поставлений між нашими органами, що опоганює все тіло і підпалює круг життя, а його самого запалює геєна. Адже всякий рід звірів і птахів, плазунів і риб приборкується, — вони освоєні людською природою. А язика ніхто з людей не може приборкати; він — зло невгамовне, повний смертоносної отрути. Ним благословляємо Господа й Отця і ним проклинаємо людей, які створені за Божою подобою. З тих самих уст виходить благословення і прокляття. Не годиться, брати мої, щоб так воно було! Хіба з одного джерела виходить солодка й гірка вода? Чи може, брати мої, смоківниця родити оливки, а виноградна лоза — смокви? І солончак не може давати солодкої води.