Вечір перед СВІТАНКОМഉദാഹരണം

Вечір 5

Перший вечір за останні більш як три роки без Ісуса. Його не просто нема поруч, Його просто нема. Більше того, у момент розлуки ніхто не сказав «Бувай!», «Ще побачимося!», «Всього найкращого!». Просто розбіглися як щури по норах, а зараз такий тягар на душі, що аж соромно собі в очі глянути. 

Цей вечір мовчазний. А що казати, якщо страх від невідомості проник так глибоко, що паралізував кожну клітину тіла, розуму, душі. Цей страх був таким сильним, що навіть, коли всі кричали «Відпусти нам Вараву», лиш шепіт був у опозицію «Ісуса... Ісуса...»

З Ісусом померло все, що було цінним і важливим. Всі сподівання учнів, усі плани, репутація, бадьорість, зайнятість. Нічого не лишилося, бо все крутилося навколо Нього. 

А тепер як жити? 

Повертатися додому? Соромно!

Залишатися тут? Страшно!

Продовжувати Його справу? Де взяти силу?

Перейти до ворогів Ісуса? Неможливо!

Тут точно буде недоречним підбадьорення: «Життя на цьому не закінчується!» бо воно для учнів закінчилося. 

Та життя все таки у цій історії є! Знаєте де? 

Вчора Ісус хотів з‘їсти Пасху із учнями Своїми. Це символізувало смерть ягняти, і нагадувало, що в домі, де була пролита його кров, життя продовжиться і ніхто не помре. А сьогодні, Ісус сам став тією Пасхою, ЯГНЯМ, чия кров була пролита, щоб у «цьому домі» було життя! 

Вечір п'ятниці - це не додаток до недільного Воскресіння. Це не продовження четверга. А ніщо інше як сама Пасха! АГНЕЦЬ є! Кров є! Смерть є! 

ЖИТТЯ Є! 

Сьогодні вечір без Нього, але як ніколи з Ним. Ісус - Пасха! Воскресіння скоро!