1 САМУЇЛА 17:1-37

Якось филистимці зібрали своє військо, аби розпочати бойові дії, та оточили Сохо, що в Юдеї. Вони отаборились між Сохо та між Азекою в Ефес-Даммімі. Саул також зібрав Ізраїльське військо. Вони вишикувались до бою проти филистимців в долині Ела (Дуба). Отже, филистимці стояли на пагорбі з одного боку, Ізраїльтяни ж стояли на пагорбі з іншого боку, а між ними була долина. І от з табору филистимців виступив єдиноборець на ім’я Голіаф з Ґата, Він був високого зросту – шість ліктів з п’яддю. Його голову захищав мідний шолом, а одягнений він був у лускоподібний мідний панцир вагою у п’ять тисяч шеклів міді. На його ногах були мідні наколінники, а за плечима – мідний спис. Держак його списа (ратище) був товщиною, як ткацький вал, наконечник якого важив шістсот шеклів заліза. Його щитоносець йшов перед ним. Зупинившись, він заволав до Ізраїльських військових загонів: Для чого ви вишукувались для бою? Я – филистимець, а ви – слуги Саула! Виберіть з-посеред себе одного воїна, й нехай він виступить проти мене. Якщо він зможе зі мною воювати, і вб’є мене, то ми станемо вашими рабами, але якщо я подолаю його і вб’ю його, то ви станете нашими рабами й будете служити нам! Оце я сьогодні, – додав филистимець, – зганьблю Ізраїльське військо, дайте мені лише чоловіка для двобою! Почувши слова филистимця, Саул і весь Ізраїль занепали духом і дуже злякались. Давид був сином вже згадуваного ефратянина з Вифлеєма Юдейського, на ім’я Єссей, у якого було вісім синів; той чоловік за днів Саула був уже в похилому віці, проживши багато років. Три найстарших сини Єссея пішли з Саулом на війну. Ось імена цих трьох його синів, які пішли воювати: найстарший – Еліяв, другий після нього Авінадав, а третій – Шамма. Давид був наймолодшим, тоді як троє найстарших вирушили за Саулом. Давид не раз ходив і повертався від Саула, аби доглядати отару свого батька у Вифлеємі. Це якраз був той час, коли филистимець протягом сорока днів, увечері й уранці, виходив з викликами. Якось Єссей сказав своєму синові Давидові: Візьми для своїх братів ефу отого пряженого зерна та оці десять хлібів, й поспіши з усім цим у табір до своїх братів. А ці десять кусків сиру занесеш до тисячника; дізнайся про стан здоров’я твоїх братів, і довідайся про їхні потреби. Зараз Саул і все військо Ізраїлю знаходяться в долині Елі, воюючи з филистимцями. Давид устав рано-вранці, доручив отару сторожу, забрав вантаж і вирушив, як йому наказав Єссей. Коли він прибув до табору, військо якраз шикувалось у військові лави, вигукуючи бойові заклики. Так само, як Ізраїль, филистимці також шикувались у зустрічну шеренгу. Тому Давид, залишивши свої клунки в сторожа обозу, побіг до передової шеренги; прийшовши туди, він привітав своїх братів. Якраз під час розмови з ними з филистимських рядів виступив той самий филистимець-єдиноборець з Ґата на ім’я Голіаф, й почав вигукувати ті самі образливі слова, так що його почув і Давид. Усі воїни Ізраїлю щоразу, коли бачили того чоловіка, втікали від самої його появи, оскільки дуже боялися. У цей час якийсь чоловік з Ізраїльтян сказав: Ви тільки-но подивіться на цього велета, що знову виходить!? Адже він виступає лише для того, щоб ганьбити Ізраїль! От якби знайшовся чоловік, котрий його вбив би, того цар нагородив би великими скарбами, і віддав би за нього свою дочку за дружину, а всю його родину звільнив би від усякої данини (податків) в Ізраїлі. Тоді Давид запитав військових, що стояли біля нього, говорячи: Що насправді має бути тому чоловікові, хто вб’є цього филистимця і зніме ганьбу з Ізраїлю? Адже хто він такий, цей необрізаний филистимець, що сміє ганьбити бойові лави живого Бога? Люди передали йому ті самі слова, мовляв: Так і так станеться з тим чоловіком, котрий вразить його на смерть. Коли його найстарший брат Еліяв почув цю розмову з воїнами, то Еліяв запалав гнівом на Давида і сказав: Чого ти, власне, прийшов? На кого ти залишив у пустелі ту невеличку отару? Я знаю твою зарозумілість і твої лихі думки, адже ти прийшов, щоб подивитись на битву! Але Давид відповів: Що я такого зробив? Хіба не можна запитати? Відвернувшись від брата до іншого воїна, він запитав те саме. Військові відповідали йому одне і те саме. Висловлювання і допитливість Давида почули також інші воїни й переповіли Саулу, а той наказав покликати його. Тож Давид сказав Саулові: Нехай ніхто не падає духом з приводу цього велета. Твій слуга піде й буде битись з тим филистимцем! Але Саул промовив до Давида: Ти не зможеш виступити проти того филистимця, щоб з ним битись, бо ти ще хлопчина, а він – воїн з юних літ! Проте Давид відповів Саулові: Коли твій слуга пас вівці свого батька, бувало так, що приходив лев або ведмідь і хапав з отари овечку, то я наздоганяв його, й бив його, та виривав вівцю з його пащі! Якщо ж він кидався на мене, то я хапав його за гриву, бив його і вбивав на смерть. Тож, якщо твій слуга вбивав лева і ведмедя, то і з цим необрізаним филистимцем буде, як з одним з них! Адже він зганьбив військо живого Бога! І Давид додав: Господь, Який рятував мене з могутніх лев’ячих та ведмежих лап, Він врятує мене також і від рук того филистимця! Тоді Саул промовив до Давида: Іди, й нехай буде з тобою Господь!